8 глава: спалилися чи ні?

     В один із звичних днів пані Дроу вирішила, що так як вони всиновили Генрі, то потрібно підходити до його виховання виважено. До того ж її знайомі залякали Люсі нестерпним перехідним віком, після якого ніякі батьківськи нерви не витримують. Тому вона прийняла рішення, накупити книг з виховання дітей. Пан Дроу віднісся скептично до цієї ідеї, бо поки що проблем із вихованням Генрі не було. Тож навіщо заповнювати всі полиці цими книжками із виховання? Але він все ж таки не став відмовляти Люсі, бо навіщо зайвий раз ризикувати? Ходити з бобром на голові не хочется...

      Через декілька днів після завезення цих дивовижних книжок у дім сімейства Дроу  Генрі і Карл вирішили, що вміння Г контролювати свої переходи із нормального стану у потойбіччний  – нікуди не годиться. Тому йому потрібні тренування із використання сил привида. Тож на новому зібранні у кімнаті Генрі, було вирішено провести дослідження цієї навички.
      -Тож Генрі, на що  було схоже те відчуття коли ти проходив крізь стіни?-Запитав Карл

      -Чесно кажучи, не знаю. По суті ні на що. Я б навіть сказав, що це повна відсутність відчуттів. Просто проходиш так ніби нічого не має. І не відчуваєш навіть повітря або чогось такого.- Задумавшись відповів Г.

     - Цікаво?- Карл задумався після слів Г.- Може тобі слід спробувати очистити свій розум і намагатися не звертати ні на що уваги. І тоді в тебе вийде пройти крізь стіну .

    - Знаєш, це не дуже приємно нічого не відчувати.- Нервово потираючи плече, відповів Г.

    - Але ж ти хочеш навчитися контролювати свої сили? А без цього схоже ніяк.- Відповів Карл.

    -І то правда, добре . Нумо спробуємо!

     Після цих слів, Г із бойовим настроєм підійшов до стіни, закрив очі і протягнув руку уперед. Нажаль, та вперлася у стіну 

     - Ех, щось не так. Генрі, ти точно очистив розум?

     - Та я не можу так, воно набагато складніше ніж здається .Поки я не ожив, я навіть уявити не міг, що живі стільки всьоговідчувають. І відключити це все дуже важко.

     -А що відбувалося в ті моменти коли в тебе це виходило вже після оживання ?

     -Хммммм, По суті кожен раз я поринав в якісь свої думки і всевиходило на автоматі. А і ще, весь час щось загрожувало або моєму життю або чужому .

      -Хм, ну вбивати тебе або мене ми не будемо. Тож спробуй нопоки намагаєшся пройти крізь стіну наспівувати якусь мелодіюв голові.

       - Добре спробую.

        Г знову заплющив очі і почав наспівувати якусь рандомну мелодію. Очистивши розум, Генрі підняв праву руку уперед. І на превелике здивування хлопців, її ніщо не зупинило. Г зробив крок  уперед і опинився в коридорі. На його обличчі з’явилася велика усмішка від розуміння того що він нарешті опанував сили. Проте його радість перервав різкий звук падіння чашки на підлогу. Скло розлетілося по коридору. Повернувшись на звук Г побачив пана Дроу, що стояв не те слово здивований.

       В цей момент двері кімнати Г відчинилися і з них вийшов Карл зі словами радості:- Генрі, ти зробив це !!!

          Раптом з вуст пана Ендрю, пролунав крик який було чутно у всьому будинку: -КОХАНАААА В ТВОЇХ КНИГАХ НЕ НАПИСАНО, ШО РОБИТИ КОЛИ ПІДЛІТОК ПРОХОДИТЬ КРІЗЬ СТІНИ!?

        У відповідь почулося: ЩЕ НЕ ЗНАХОДИЛА ЦЬОГО В НИХ

        В цей момент в  головах хлопців одночасно пролунала думка'' Ох чорт, нас спалили''. І тут Карлу спала на думку геніальна ідея.

        -Пане Дроу, це абсолютно звичайна річ для перехідного  Віку. Просто через не стабільність гормонів, тіло підлітків у нас час дуже розшатане, що дає змогу проходити крізь стіни. Я теж так робив пів року тому. Впевнений що і у вас було щось подібне просто ви не пам'ятаєте.

        -Хмм оце так нове покоління, я просто в шоці. Але якщо ти кажеш, що це нормально то добре. Ех, тепер треба заварювати нову чашку чаю.

          Із цими словами Ендрю пошвендяв вниз сходами. Хлопці були здивовані реакцією пана Дроу і його довірливістю. Та  це  їм на руку. Трішки постоявши біля дверей, відходячи від цієї ситуації, хлопці зайшли назад до кімнати і продовжили практику. 

        Ще декілька днів вони переживали, що через випадок зі стіною їх розкриють. Проте на диво пані Люсі і пан Ендрю швидко забуло про це. Якось так співпало, що пана Ендрю так завалило на роботі, а пані Люсі так захопилася створенням нової картини, що вони забули про випадок зі стіною.