7 глава

                -Слухай Карле,  а що сталося з Ноланом? -перериваючи роздуми Карла запитав Г

                - Чесно кажучи я не знаю усієї історії, але коли я прибіг сюди, то побачив як ти душив Нолана. Коли я окликнув тебе, ти повернувся на крик. Проте ти був сам на себе не схожий. С твоїх очей і голови лилася якась чорна рідини . А шия наче була зламана. Я дуже перелякався.

                - Яка чорна рідина!? З очей!?-із переляком перепитав Г і нервово потягнув руки до своїх очей, щоб перевірити  чи все з ними у порядку. .

                - Так, але я знаю, що було до того. Проте ми можемо розбудити Нолана і запити в нього.

                 Хлопці підійшли до лежачого Нолана і подивилися на нього. З його вигляду можна було зрозуміти, що прокидатися він не збирається. Тож Генрі поліз в рюкзак за пляшкою води. Відкрутив кришку і вилив майже всю воду на Нолана. Від такої несподіванки забіяка очуняв.

             -ЕЕАЕАЕАЕЕ- Пролунав крик Нолана, який перервався кашлем.

Карл присів і запитав дивлячись Нолану прямо в очі : Що тут сталося?

          Хлопець був розгублений, ну звичайно у перше зтикнувся із такою потойбічною іситуацією .Нолан озирнувся навколо і побачивши Генрі, що стояв поряд, почав у страху намагатися відповзти подалі. Проте його втеча увінчалася провалом – він врізався у паркан, що стояв за ним . Очі Нолана помокріли від страху.

           -Н-н-не вбивайте, біс вас знає, що ви таке але н-н-не в-в-вбивайте мене. Будь-ласка.- Зі сльозами на очах проскиглив забіяка.

            -Нолане заспокойся, не збираємося ми тебе вбивати.- Не задоволено фиркнув Генрі.

            -Так Нолане, просто розкажи нам про те, що сталося до того, як я прийшов.- Спокійно запитав Карл.

            -В-в-вибачте я не з-з-збирався його в-в-вбивати, просто хотів налякати. Вдарити цеглиною щоб з-з-залякати- тремтячим голосом з легким скигленням відповів Нолан.

            -То ти вдарив його цеглиною?- зі злістю запитав Карл

            -Так!

          -ТА ТИ ВЗАГАЛІ СВОЄЮ КЛЕПКОЮ ДУМАЄШЬ? ТИ МІГ ЙОГО ВБИТИ!!!- зі злістю крикнув Карл на хлопця і замахнувся. Проте все ж зупинився и сказав.- Добре, вали звідси.

          Нолан ледве підвівся, спираючись на паркан і побіг з у сих сил куди очі дивились.

          - Ого, Карле,  не знав, що ти можеш бути таким розлюченим.- Здивовано промовив Генрі схрестивши руки.   

        - Звичайно я буду розлючений!! Він міг тебе вбити!!.- невдоволено фиркнув Карл

       - Ну та, але  навряд чи це йому вдалося б. Я ж вже мертвий.- з усмішкою промовив Г. І після не великої паузи продовжив :-Тому дивно чого я так злетів з глузду і нічого не пам’ятаю.

        -Хммм, я думаю, що може цегла була якимось тригером. Можливо, вона якось зв’язана з твоїм минулим життям. А може навіть і зі смертю.

       -Ммм ну я нічого не пам’ятаю, тому не можу точно сказати, проте звучить логічно. Взагалі я хотів вийти з кладовища, щоб  дізнатися про минуле.

           -Ооо то давай я тобі допоможу,- із захопленням промовив Карл. В його очах горів вогонь цікавості.

            Генрі усміхнувся і сказав: Буду дуже радий допомозі від такого експерта як ти.

       Здавалося наче Карл зараз застрибає від щастя. Нарешті його мрія здійснюється. Скоро він стане детективом езотеричних справ.     

             - Нам потрібно десь збиратися, щоб обговорювати деталі розслідування. Тому нам потрібен штаб. Але у мене вдома не варіант . Мама нас в спокої не залишить .- Різко сказав Карл

            - Ну то можемо збиратися в мене. Я думаю мої батьки не будуть проти.

             -Ооо супер,  нумо прямо сьогодні зробимо перше засідання.- Благаючими очима Карл подивися на Генрі.

          -Ну добре, ходімо тоді до мене.

           - Супер тільки подзвоню зараз мамі. щоб вона мене відпустила.

Карл набрав номер мами і відійшов подалі від Г. В продовж 10 хвилин він щось говорив, а з трубки лунав злісний крик . Все ж таки  в Карла вийшло домовитися з мамою. І хлопці відправилися до будинку сім’ї Дроу. Карл був дуже здивований  звіринцю з рослин біля будинку.

           Пані Люсі  привітно зустріла хлопців і приготувала їм яблучний пиріг на перекус. Вони забрали їжу із собою до кімнати Г, дістали великий листок паперу і повісили на стіну. Г розповів Карлові все про своє життя після смерті. І про те як він потрапив у сім’ю Дроу. Було вирішено перевірити інтернет на новини 15 річної давнини про зниклих дітей. Проте нікого схожого на Г не розшукували у той час. Вони провели 5 годин у спробах знайти зачіпки. І вже настав час вечері, нажаль Карл не зміг нею насолодитися. Бо його мама вже кликала його додому.

Такі збори хлопці проводили майже кожного дня, проте вони так і не знайшли інформацію про когось схожого на Г.