6 Глава : Розкриття

        Після прощання, Карла переслідувало неприємне відчуття. Наче скоро станеться щось погане. З дитинства Хлопець мав доволі гарну інтуїцію. І раптом з’явилося раптове хвилювання за Генрі . Тож хлопець розвернувся назад і вирішив наздогнати свого нового друга, щоб упевнитися чи все з ним добре. В цей час Г звернув на вузеньку вуличку і не помітив як за ним слідкував Нолан.  Людей поруч не було і настав час забіяці діяти. Він все ще хвилювався, але його інтернет друг впевнив, що це є необхідним.

        -Гей, виродку.- Гучно крикнув Нолан. Його голос злегка тремтів, але цього майже не було помітно.

       Г обернувся на крик.- Нолане? Знов ти? Що  тобі на цей раз потрібно?- після цієї фрази Г підійшов до хлопця, підняв голову і глянув тому у вічі. Нажаль Г не помітив цеглу, яку Нолан тримав за спиною.

        -Ти казав, що не боїшся смерті. Тож я хочу доказати тобі, що я можу організувати тобі такий страх.

        -Що ти надумав ?.- Гнівно запитав Г

        Але Нолан не мав наміру відповідати на запитання. Він різко замахнувся Цеглою  в сторону хлопця. Коли Г побачив цеглу, що наближалася до його обличчя. Щось перемкнуло в його голові. Різко з’явився якийсь дивний страх, це дивно. Як привид може так сильно боятися смерті? Проте згодом за страхом з’явилася не контрольована злість. Г не міг винести цього і його розум почав занурюватися у пітьму. І ось цегла нарешті дісталася його лоба. Проте тіло Г продовжило стояти. З місця де мала би бути рана потекла якась дивна чорна рідина.

       -Що за чортівня?- тремтячим голосом сказав Нолан.

       Та на нещастя для нього це був не кінець. Раптово Г відкрив очі проте вони були повністю чорні, і було відчуття наче в них не має більше душі. Раптом Г закричав : ЗА ЩО!? ЗА ЩО? ЗА ЩО?.- крик супроводжувався дивним звуком старої касети . Нолан страшенно перелякався і вже пожалів про свої дії.

        -ТА ЩО БЛЯХА КОЇТЬСЯ!!?- закричав на всю вулицю забіяка. І з розпачу кинув цеглину у Генрі

      Цеглина вдарила Г в обличчя і повернуло примусово його голову вбік. Розум Г був затьмарен жагою помсти. Тому здавалось, що тіло  реагувало на все це самостійно:  воно різко накинулося на Нолана, і повалило його на землю з бажанням вбити. Чорна рідина потекла з очей Г прямо на забіяку під ним. Генрі оголив частково зуби. Схопив Нолана за шию і почав душити. Руки Г стискали з не людською силою. Нолан вже розпрощався зі своїм життя, як раптом пролунав крик: ГЕЕЕЕНРІ, ЗУПИНИСЯ ТИ Ж ТАК ЙОГО ВБ’ЄШ.- Це був Карл, який тільки що до них добрався. Генрі не відпускаючи горлянки Нолана повернувся на крик. Його голова  із хрустом поклалася на плече, що здалося хруснула його шия. Коли Карл побачив Г , то був у шоці від побаченого. Це вже була не людина, а щось інше. Щось дуже моторошне і небезпечне. Карл завмер від подиву. А тіло Генрі продовжило душити Нолана. Той вже втратив свідомість від нестачі кисню.

       -Г-Г-ГЕЙ ТИ, ЩО ГЛУХИЙ!? ЗУПИНИСЯ- тремтячи крикнув Карл.

   Проте Г не зупинявся. І тут Карл зрозумів, що треба діяти. На щастя, у нього в кишені була кулька з магазину його улюбленого автора статей про всяке містичне. Ця кулька мала б допомагати проти нечистої сили. Тож Карл дістав її і кинув у тіло Генрі. При зіткненні з’явилося біле світло, яке осліпило Карла. Через мить, коли сяйво зникло Карл побачив, що Генрі валяється на землі поруч із Ноланом уже у своїй звичній формі. Більше не було ніякої чорної рідини і шия прийшла у норму. Карл швидко підбіг до хлопців і перевірив чи вони дихають. На щастя вони були живі. Карл видихнув із полегшенням. Але дивлячись на лежачого Генрі, він задався питанням : Що таке його новий друг ?

      Через 10 хвилин Генрі прийшов до тями. Відкривши очі, він побачив Карла, який стояв перед ним і тримав 2 палки, секретивши їх у хрест.

       -Що ти таке Генр!?.- зі страхом промовив Карл.

       -Я? Чого це ти раптом? Карле?.- із здивуванням запитав Г.

   Карл різко наблизив хрест до Генрі.

       -Я потворю ще раз . Що ти таке Генрі?

       -Я ? Що тут трапилось?.- Г оглянувся навкруги і побачив лежачого на асфальті Нолана.- Що із Ноланом?

       -Що із Ноланом ? Це ти його довів до такого стану.- Здивовано сказав Карл.

       -Я? Я цього не пам’ятаю, от прям зовсім.- Г нахилив голову уперед у спробі згадати, що сталося. Але все було марно. Останній його спогад був про те, коли він тільки но побачив Нолана. «Схоже я щось зробив, що розкрило те, хто я є. Але чому я нічого не пам’ятаю? Що це було?. Але в будь якому випадку, більше немає сенсу,  приховувати те що я привид.» Подумав Г.

    Видихнувши повітря із легень, хлопець наважився сказати:     - Карле, хоч я  дійсно не пам’ятаю, що сталося. Але також я не розпів тобі одну важливу деталь стосовно мене.

- І що ж це ?- стривожено запитав Карл, тримаючи хрест із гілок на поготові.

- Насправді я не зовсім з цього світу….- На якийсь час Г замовк, щоб ще раз обдумати чи варто продовжувати. Після глибокого вдоху з його вуст пролунало: Я привид, Карле.

                 - Привид?- Карл хоч і боявся, але його очі горіли від      цікавості .- І яка твоя ціль? Що тримає тебе тут ?

         - Я не знаю. Я не пам’ятаю нічогісінько зі свого життя.-  Спохмурнівши відповів Генрі.

         - Ти не збираєшся ш-ш-шкодити м-м-мені?- запитав Карл.

        - Звичайно ні, Карле. Ти ж мій друг. Я тому і боявся комусь розповідати проте, що я таке. Люди ж бояться привидів…

        - Генрі, я тобі вірю, що ти не причиниш мені зла. Ти ж як не як врятував мене сьогодні зранку. Просто я як майбутній дослідник паранормального мав в цьому впевнитися.

Генрі видихнув з полегшенням і подивився на Карла злегка усміхнувшись. Карл простягнув йому руку, щоб допомогти встати.

               -Якщо ти привид то звідки в тебе фізичне тіло?- Здивовано запитав Карл.

               -В мене його доволі довго й не було. Я 15 років провів як привид без тіла, прив’язаний до кладовища. 15 років я не міг вийти. Але в один день старий п’янчуга з кладовища розповів мені про воронів, що мають велику силу. Тож я вирішив спробувати попросити в них допомогу щоб дізнатися про своє минуле.