5 Глава: Неприємності

        Під час пошуків класу, Г наткнувся на неприємну картину. Троє доволі високих хлопців, які стояли спиною до Г. Причепилися до якогось маленького розтріпаного хлопчаги .

    -Ей, притрушений. Не стій у мене на шляху.- агресивно вимовив один із забіяк.

    -Я-я-я ж просто стояв біля вікна, щ-щ-що вже не так,- пролунав тремтячий тихий голос.

    -Саме твоє існування бісить мене!! - скрізь зуби видавив забіяка і схопив хлопця за комір.-  Жени худко гроші, як компенсацію за мої нерви.

    Г не міг терпіти таку поведінку, він наче закипав з середини. І ось коли межа кипіння було  перетнута, він зірвався з місця і побіг до хлопців. Г схопив забіяку за плече і стиснув з усією сили. Той закричав: АААА Хто посмів !! Виродок !!.

Інший хлопець замахнувся на Г, але спроба була не вдалою - Г зміг ухилитися .

     -Ти що, бляха, робиш !? Що той хлоп тобі зробив? Бісить одним існуванням? А мене бісять такі падлюки як ви.- Дивлячись в очі забіякам промовив Генрі.

      -Та ти хто нахрін такий? – Повернувшись сказав хлопець, якого нещодавно Г тримав за плече.

      -Генрі Дроу. Дуже не радий знайомству.

      -Ахаха Дроу? Ти що з сім’ї тих диваків? Щоб ти знав мене звати Нолан Грік . І всі знають, що мені краще не перечити. І так навзаєм. Дуже не радий знайомству.- Хлопець наблизився до Генрі і різко припер до стіни. На що Г ніяк не відреагував і продовжував дивитися Нолану в очі. - Я тобі падлюко таке тут влаштую, що ти перестанеш боятися смерті.

       -АХаххах, а ти думаєш я її боюся?.- З насмішкою відповів Генрі і плюнув нападнику в обличчя.

       -Ах  ти!!- Хлопець замахнувся кулаком, щоб вдарити Г, але раптом з’явилася вчителька.- Єй, що ви там робите ? Нолан, а ну відійди від новенького!!

        -Пані Гілдон, я просто знайомився з новеньким. Нічого поганого, – з натягнутою посмішкою на обличчі сказав Нолан.

    Йому довелося відпустити Г і відправитися до класу, його поплічники відправилися за ним.

– Тсс Генрі, я тобі ще влаштую, - вже біля дверей фиркнув Нолан. Г провів його невдоволеним поглядом і потім перемкнувся на бідолаху, який був об’єктом знущань. І тут хлопець зрозумів, - Карле? Це ти? – різко промовив Г.

           -Т-т-так я. Ти ж т-т-той хлопець з книгарні? Д-д-дякую тобі. Але це було зайве, тепер Нолан і тебе не залишить у спокої.- Все ще тремтяче від страху сказав Карл.

           -Та будь ласка. Не переживай ти так, що він мені зробе? Та навіть якщо й так, не міг я пройти мимо. Сам не знаю чого… ‘’Може це якось зв’язано з минулим життям?’’

            -Г-г-генрі? Вірно?- поправляючи окуляри запитав Карл.

            -Так. Все вірно.

            -Г-г-генрі, м-м-може станемо д-д-друзями?- Сором’язливо пробурмотів хлопець.

            -Із радістю!!! Давай будемо друзями !!! - радісно крикнув Г. Але в його голові з'явилися думки які не зовсім можна назвати веселими : ‘’ Цікаво чи були в мене друзі 15 років тому? Чи сумують вони за мною?’’ 

            -ЧУДОВО,- крикнув Карл не в змозі стримати радість,- То в якому ти класі?,- почервонівши запитав Карл.

            -9-Б, а ти?

            -Оооо то ми однокласники. Тоді нумо сядемо разом я якраз сиджу один.

            -Звичайно, ми ж тепер друзі.- Г тепло посміхнувся своєму новому товаришу.

І тут продзвенів дзвоник, що закликав на урок. Учні відправилися до класу. Час пролетів непомітно за навчанням  і розмовами на перервах  про книги, які Карл порекомендував Г. Дуже скоро настав  обід. Всі учні відправилися до їдальні. Взяли собі поїсти і посідали за столи. Генрі хотів спокійно насолодитися гороховим супом, як раптом він помітив соус чілі, який капав з гори до його страви. Піднявши голову хлопець побачив усміхненого Нолана із пляшкою соуса, з якої падали червоні краплі.

        -О дякую. Я якраз люблю по-гостріше. Може і ти спробуєш ? - Після цих слів Г взяв тарілку супу і кинув Нолану в обличчя.

Від такого Карл поперхнувся своєю котлеткою.

Нолан в гніви витер обличчя рукавом. Було не зрозуміло- червоні його очі від чілі, чи від гніву. Від люті він накинувся на Генрі з кулаками і почалася бійка під звуки кашляння Карла. На щастя її дуже швидко зупинили вчителі. І відправили їх обох до директора.

        -Е? Знову ви Нолан Грік ? Ви вже задовбали мене своїми витівками. Що з вами не так? Чого ви так всіх не долюблюєте? Передайте своєму батькові, щоб той завтра прийшов до школи.

        -Добре.- невдоволено сказав Нолан.

        -А ви Генрі Дроу? Перший день і вже тут, навіщо було так агрессувати? А якби ви залишили його без зору?  Я мушу попросити і вашого батька прийти завтра.

       -Добре.- спокійно сказав Г.

       -Тоді можете йти. До побачення.

       -До побачення – хором відповіли хлопці.

 На Генрі біля дверей, чекав Карл. Виходячи с кабінету Нолан кинув гнівний погляд на Карла, який означав: ви  ще про це пошкодуєте. До кінця навчального дня залишалося, ще два урока. На перерві  Нолан встиг розповісти  все не тільки своїм шкільним посіпакам, а і своєму інтернет другу. Той порадив йому вибрати набагато грубіший метод залякати Генрі. А саме, раз цей придурок не боїться смерті – заставити його боятися її. План був наступний: напасти на Г, коли той буде повертається додому, вирубити його цеглою по голові, зв’язати і перенести його в закрите темне приміщення, схоже на домовину, протримати деякій час, а потім відпустити. Нолану цей план не сподобався, але загадковий друг таки зміг підбити його на цю дурну ідею. Малий Грік після школи прослідкував за Генрі та Карлом. І коли хлопці попрощалися послідкував за Генрі.