1 Глава: Ворони та бажання

      Це було звичайне міське кладовище, на якому, якщо дивитися крізь призму очей живої людини, як завжди було пустинно і тихо. Сьогодні була похмура погода, яка навіювала самотність. Людей на кладовищі не було і тільки поодиноке каркання воронів, сидячих на самотньому  дереві, порушувало гробову тишу.

       Але якщо дивитися на це кладовище очима не живої душі, то сьогодні було доволі голосно. Місяць назад похоронені, чоловік та дружина знову затіяли сварку. Адже чоловік, навіть у потойбічному житті примудрився напитися в зюзю поминальним алкоголем. За цією картиною спостерігав старенький дідусь, із могили по сусідству, на якій виднілося ім’я Гріндольф. Він сидів на своїй улюбленій табуретці, яка супроводжувала його протягом усього життя і навіть пішла за ним у  потойбіч. Такий міцний зв’язок, як у нього з цією табуреткою, ще треба пошукати. Дивлячись на суперечку подружжя він покурював кубинську сигару і попивав коньяк, сподіваючись на те, що його дружина не скоро до нього приєднається.

    Дим від сигари старого приводить нас до того самого самотнього дерева, під яким знаходиться безіменна могила кучерявого хлопчика якому на вигляд років з 15. Він був єдиним підлітком на цьому кладовищі . Нажаль ніхто не знає хто він, і обставин за яких він помер. І ні одна неприкаяна душа  на кладовищі  не бачила його похорон, бо якось так спів пало, що  в день коли його хоронили на кладовищі таких не було. І сам хлопчик втратив свої спогади і пам’ятає лише життя після смерті. Він навіть не знає, що тримає його у нашому світі. На кладовищі всі називали його просто Г, через те, що на його могильній плиті можна було прочитати лише одну букву Г, так як все інше було відколото. Звичайно ніхто зі світу живих  його не навіщав.

     Сьогодні Г сидів на своїй могилі і дивився на воронів, думаючи про те, як було би добре, якби він міг покинути кладовище, на якому він пробув вже 15 років. В цей час  Гріндольф зі своєю табуреткою все таки вирішили переміститися подалі від руйнівної сили наставляння, в гріх заблудлого п’яниці, на шлях істини. Ховаючись від цього лиха Гріндольф вирішив під сісти до хлопчика. Старигань поставив свою табуретку біля могили Г  і сів на своє переносне сидяче  місце .

         -Що ти там Г? Шумно в нас тут, я б навіть сказав, що за своє життя стільки сварок не чув як за цей місяць, - сказав Гріндольф.

         -Мгм - неохоче промичав Г.

         -Про що задумався хлопче? На тобі обличчя немає, та взагалі, як завжди,  я би  навіть сказав, що в нас тут ти най похмуріший, якщо не брати стариганя Боба.

         -Ммм та ось думаю як було би круто, якби я міг згадати хто я і що зі мною  сталося,- неохоче відповів хлопець.

        -Пу-пу-пу, - тут спохмурнів вже дід, – сумна в тебе ситуація хлопче,- його промову перебило каркання.-ОООО слухай Г, я чув, ще коли хлопцем був, від бабусі, що ворони володіють великою силою. Ти може спробуй в них допомоги попросити. Вони ж весь час біля твоєї могили сидять, може подобаєшся ти їм.

        -Дідусю, ви знову з коньяком перебрали?- недовірливо спитав Г

       -Та я сверезий як ткельце , гик – після цих слів Гріндольф вирішив повернутися до себе в могилу. Він встав з табуретки, взяв її в руки і хитаючись пішов до себе .

      Г задумався над словами старого, але не вірив в них. Бо хто повірить словам старого п’янчюги, проте в голові хлопця почала з’являтися надія. А раптом спрацює? Може це мій шанс?  Г вирішив таки спробувати, все рівно йому більше нічим зайнятися. Він встав з могили і подивися вгору. Його погляд зупинився на найбільшому вороні зі стаї. І  Г почав свою промову:

  -Шановні Ворони, я вас прошу, будь ласка, допоможіть мені, я хочу згадати хто я є . І хоча б знати, що мене тут тримає. – Очі Г помокріли, а голос затрясся. - Я більше не можу тут знаходитись, я не розумію в чому сенс цих 15 років, які я тут провів.

    У відповідь він почув лише тишу. Хлопець розвернувся і відійшов від дерева.

     -І нащо я, бляха, сподівався,- пробурмотів Г.                   

   Коли хлопець відійшов десь на 7 метрів від дерева, раптово роздався грім, і в хлопця вдарила блискавка. Несподівано ворони закаркали з раніше не відомим ентузіазмом . Хлопець намагався піднятися з колін на які його повалив нестерпний біль. Але це було дивно він не відчував болю вже 15 років. Хіба привид може відчути біль? Поки Г думав про це, на галас спричинений воронами прибіг охоренець кладовища. Він швидко підбіг до хлопця, і в паніці спитав:

        -Ти як? Живий?- Г не зрозумів що охоронець звертається до нього і продовжив намагатися піднятись. Охоронець повторив запитання- Боже, хлопче ти як? Відповідай коли до тебе звертаються! Тобі швидку викликати ? – Очі Г округлилися від здивування

        -Ви мене бачите? -Розгубленно запитав Г.

        -Звичайно бачу, чи ти вже думав, що на той світ відправився?  

        -Так, вже як 15 років- після цієї фрази Г подивився навкруги і  побачив, що всі не прикаянні душі дивляться на нього і охоронця з відкритими ротами . Гріндольф вирішив перевірити чи може охоронець бачити лише Г. Старий взяв пляшку від коньяку і кинув з усієї сили в охоронця. Вона пройшла скрізь нього, і направилася до Г. Хлопець мав гарну реакцію тому зловив пляшку.

      -Капець, оце так тебе вдарило, зачекай но, зараз викличу швидку, – сказав охоронець, незнаючі, що в нього тільки що летів потойбічний коньяк.

       Г тримаючи пляшку зрозумів, що може його бажання здійснилося. Він різко підірвався і побіг до виходу с кладовища, в надії що нарешті покине його. Охоронець погнався за хлопцем, але той був швидший. Г біг з усіх ніг,  всі привиди побігли за ним. І ось коли він дістався виходу,  і нарешті, за стільки років - зміг вийти на зовні. Всі привиди які бігли за ним були відкинуті назад невидимою стіною, а охоронець ще на половині шляху вирішив, що нащо йому той малий і пішов до себе в будку з думками: « Бігає значить йому нормально».