☽⚜☾ Розділ 23 ☽⚜☾

Літо проминуло.  

Леон повернувся за тиждень до мого від’їзду в столицю. Його перевірка затягнулась, а отже нам майже не залишилось часу на спільні тренування.

За час його відсутності, я взяла до уваги пораду. Намагалась поєднувати свою гнучкість з бойовими техніками. Це було незвично й дуже складно. Але я старалась, щоб продемонструвати братові свої нові вміння.

Хоча час в маєтку, без Леона здавався нестерпно довгим, але для вивчення нових навичок – цього було геть мало. Тож я програла у всіх дуелях, які нам вдалось провести в останній тиждень.

Перед від’їздом, Леон прийшов попрощатись, а також передав листа. Хотілось пожартувати, що через них з Авеліною, я приміряла не тільки роль свахи, а ще й кур’єра. Та я стрималась, обіцяючи «підготувати» її до його зізнання.

І ось я знову в столиці. Привид-дворецький разом з покоївками вітають мене, а вже за мить, як завжди зникають.

Чекаю поки мені принесуть мої речі. Точніше чекаю коли принесуть мою зброю, щоб одразу узятися до тренувань.

Хотілось одразу кинутись до скрині, але стрималась.

– Передайте ці листи на віллу Вайтрес.

Охоронець взяв конверти й вклонившись пішов.

З дорученням покінчено, також передала і свій лист з проханням зустрітись. Не знаю, що там написав Леон, але сподіваюсь нічого такого, через що мені доведеться заспокоювати Авеліну.

І тепер, можна спокійно повертатись до нових тренувань.

Леон був моїм вчителем коли це стосувалось класичного фехтування, але те що я опановую зараз, не зміг би навчити ніхто. Тільки спогади з життя Белли, були хоч якимись підказками. Але те що вона бачила в кіно, не було тренуванням. Жодних пояснень, що і як робити правильно. Тільки візуальні спогади та спроби відтворити схоже.

Для чого мені так важко старатись, коли я й так достатньо сильна? Не знаю. Але насправді давно усвідомила, що це приносить мені задоволення. Те що почала з примусу, тільки щоб потім знадобилось, тепер щиро подобалось. Можливо, з самого початку подобалось.

Не певна чи це мої власні почуття, чи суміш спогадів Белли, якій спорт був заборонений. Можливо, саме тому я так насолоджуюсь коли тренуюсь, навіть якщо це боляче та важко. Бо в минулому житті це було мрією. Давно я не згадувала минуле життя та Беллу…

Хоча, якщо чесно, то постійно згадую. Часто бачу сни з того життя. Нагадування ким я була колись, ким я була в книзі, ким я могла стати, якби не змінилась. Просто вдаю, що не думаю про це, бо від цього завжди болить голова. Коли в пам’яті все перевертається, а мені й без цього важко думати про майбутнє, яке мені судилось, та яке я хочу змінити.

На ранок столиця вкрилась густим туманом. Вілла Рейвенморт здавалась ще більш похмурою аніж завжди. Від цієї атмосфери на душі було неспокійне відчуття. Хоча коли я відчувала спокій?

В академії, як тільки увійшла в аудиторію, зустрілась багатозначним поглядом з Дезмондом. Після літа його шкіра була засмаглою, а обличчя вкривало ластовиння. Якби не одяг та манери, він справді б виглядав як простолюдин, тепер навіть не дивно, що його обзивати «селюком». Раніше я не приглядалась до його зовнішності. Він досить непомітний на фоні інших, але мене щиро підкупала його відданість, хоча йому й бракує сили постояти за себе самому. Та чомусь… я вірила йому.

Я стримувала своє захоплення, й дивилась на нього так само як і на будь-кого іншого: строго та хижо. Якщо його й лякало це, як і інших, він все одно здавався вірним своїм словам, що зробить для мене будь-що.

І чим я краща за Вів'єн, якщо теж використовую людей, як маріонеток? Але я не змушувала Дезмонда клястись на вірність, та й поки ще нічого не наказувала зробити. Але ж збираюсь…

Споглядаючи, як туман за вікном розсіюється, а яскраве сонце починає лоскотати шкіру, день минув повз мене. Знову зловила себе на думці, що хочу покинути академію, адже сенсу в ній жодного. Марна трата часу. Але матінка мене приб’є…

До речі, я так і не спитала Леона, чи він сварився з нею через мій вигляд на весняному балу? Він не згадував цього. Ну і мені не дуже хотілось, все ж ці напружені погляди принца і брата досі викликали в мене тремтіння.

Я допомагаю Леону завоювати Авеліну, а він навпаки хотів відігнати Гідеона від мене. Хіба це справедливо?

Я так давно мріяла про хоч якусь тісну взаємодію з принцом... Він захистив мене, ще й запросив на танець, був таким милим та чарівним. В його обіймах було нереально приємно, настільки, що майже забула, що мені дійсно треба триматись осторонь від нього, навіть якщо досі кохаю його…

Вже на перших вихідних, я відвідала Авеліну. Білосніжний промінчик світла в моєму похмурому житті.

Ми зустрілися у її маленькому садку, між трояндами, що вщухали, та старим кам’яним фонтаном. Було тихо та тепло, наче літо ще не поступалось осені. Ми сміялись, ділились історіями та емоціями.

І яке ж це задоволення, нарешті говорити правду про свій час на канікулах! Раніше я обмежувалась короткими фразами: «Трохи проводила час з братом і просто відпочивала». Тепер вже могла розказувати правду про те, як тренуюсь, що виходить, а з чим проблеми, як ховаю зброю під платтям, як сильно втомлююсь і який безжалісний Леон, коли ми тренуємось разом.

Коли згадала про тренування з Леоном, вона помітно здригнулась, наче я заговорила про заборонену тему.

– Він дійсно доводить мене до втрати пульсу! – сказала наче ображено, й ніби не помічаю, як змінилась Аві, але тоді ніяково усміхаюсь. – Але за це я його й люблю, він може здаватись похмурим та грубим, але зробить будь-що для мене. Навіть щось настільки божевільне, як навчити фехтувати, - тепер вже легко сміюсь. - Він не вміє показувати емоції, говорить надто прямолінійно, може не розуміти чужих почуттів, але він дійсно хороший.

Бачу як червоніє Авеліна, й ловлю себе на думці, що надто явно хвалю Леона. Хоча раніше, поки вони не були знайомі, я теж тепло про нього відзивалась. І звісно тоді це не змушувало її ніяковіти.