☽⚜☾ Розділ 19 ☽⚜☾

Дні минали тихо і спокійно. Більше жодних звісток, чи несподіванок. Тільки нудні уроки, байдикування та тренування.  

Я більше задумувалась про те як рухаюсь. І чи справді дуель схожа на танець? Те що Леон сказав Ксав’є, вирішила також використати. Намагалась простежити свої кроки та ритм, контроль та дисципліну. Колись він казав подібне і мені, але зараз сприйняла це геть по іншому.

Він досі залишався на віллі, але ми знову не перетинались. Навіть не знаю чи зустрінемось ще раз до його від’їзду, чи він поїде так само тихо і несподівано, як приїхав?

Перед вихідними сподівалась що він знову покличе разом поснідати, або ж просто випити чаю. Але покоївки нічого не знали про його плани. А самій турбувати його не хотілось.

Врешті сьогодні приїде Авеліна. Може й на краще, що брат не просив про зустріч, було б незручно... Вона досі боїться всіх, а коли б побачила злого, похмурого та суворого ворона, мабуть, заклякла б від страху. Адже навіть Ксав’є, з його недитячою мужністю, не витримував присутності Леона.

Привид-дворецький як завжди з’явився нізвідки, коли приїхала карета Вайтрес. Я скосила на нього погляд, досі не розуміючи як він це робить, і знову порівняла його з дворецьким на віллі у Вайтрес.

Хей, привиде, а ти дякував Авеліні за те що поряд неї я теж почала частіше посміхатись та радіти? Звісно, я не спитаю його таке.

Тому щасливо зустрівши її, одразу відчула вхід до бар’єра, в якому можу бути собою. Як минулого тижня з Ксав’є, так само зараз з нею.

- Твоя зачіска дуже мила. – Промовляю я, розглядаючи як білосніжне волосся акуратно вплетене з перламутровими стрічками.

А ще тепер я вже знаю, що зачіска – це символ того що їй комфортно зі мною. Насправді з найпершої зустрічі в наших домах, вона завжди мала зачіску, що вже давно означало її довіру до мене. Яка ж я нетямуща.

Її пов’язка тримається на тих самих блискучих стрічках і утворює окремий бант на зачісці. Це дійсно чарівно.

- Ізабелло, я скоро поставлю обмеження на компліменти, це ж ніяково! – Промовляє вона весело, змушуючи мене сміятись.

Я навіть не знаю, як порівнювати мої зустрічі з Ксав’є та з Авеліною. Вони двоє такі різні, та й моя поведінка поряд них різна. І атмосфери геть інші. Але я не можу сказати з ким із них мені приємніше, чи комфортніше.

Вони двоє неймовірні.

- Гаразд, я більше не намагатимусь нагадувати тобі весь час, що ти чарівна. – Мовила я крізь сміх, через що вона зітхає та хитає головою наче «чому ти така нестерпна?», хоча це має хороше значення.

- Тоді я теж більше не повторюватиму, яка ти чудова та надзвичайна. – Відповіла мені та тихо похихикала.

Зі сторони б, мабуть, здалось що ми фліртуємо. Але це точно не те так. Хай вибачить Авеліна, але моє серце все ще належить Гідеону… А чи закохана вона в когось? А я й не знаю, ми про це не говорили. Якось ще запитаю, а зараз ми продовжуємо весело розмовляти про різні буденні речі.

Вона переказувала те як одна професорка змусила евакуювати всіх з аудиторії, тому що налякалась павука. Також згадувала про Тобіаса (дворецького), який з теплом відзивався про мене. Я поділилась історією про нашого дворецького-привида, чим її розсмішила.

Історію про чаювання з Вів’єн ми відтягували, хоча точно знали що обов’язково маємо це обговорити.

Та врешті я перемкнулась на розповіді про минулі вихідні, точніше про приїзд Ксав’є.

- Ах, таке полегшення що тепер можу вільно все розповісти, про своє захоплення, вільний час, тренування. – Мовила я зі справжньою радістю, і отримала схвальний кивок.

- Я рада, що ти довіряєш мені це. – Відповіла вона, ніжно усміхаючись.

Насправді минулого разу вона більше розповіла про своє око, аніж я про свої руки, я тільки в загальному пояснила, що я володію мечем, ну і пояснила про ситуацію з пліток, але як до цього дійшла не переповідала. Тож вирішила, що сьогодні моя черга викривати всю себе.

І насправді я дуже її шокувала подробицями. Про те що саме брат мені допомагав і що подарував кинджал та меч. Та те що я розповіла це другому принцу і навіть треную його.

- Вони справді це так легко прийняли?.. Вибач, мені здавалось що королівська сім’я і рід Рейвенморт досить консервативні…

- Так і є, гадаю мені просто пощастило з ними… Так само як і з тобою. Колись думала, що в моєму житті немає нікого окрім мене самої. Тому й хотіла стати сильнішою, щоб самій себе захистити. Але потім я розказала все брату і він, на диво, спокійно це прийняв, хоча цієї зими зізнався що дуже хвилюється, з того самого дня як дізнався про все та дозволив мені тренуватись. Я справді надзвичайно вдячна йому і хоч він ніяковіє від цього, але я дійсно люблю його... – Ах я знову роблю дивне обличчя при згадці Леона, який бляха зараз також тут на віллі. – Щодо Принца Ксав’є, насправді він досить невинний, хоч і поводиться як дорослий, але він дитина, яку я дуже добре розумію. Йому подобається що я сильна і справді захоплюється цим, а ще я трохи нехтую етикетом та правилами, та поводжусь з ним не як із принцом, а просто хлопчиком з яким можна пограти та подуркувати. Бачила б ти обличчя його слуги коли однієї зими я з принцом гралась в сніжки, мені здавалось він мене одразу до короля на страту відведе, за цю витівку. – Я почала сміятись, згадуючи ті події, які були наче нещодавно, але вже так давно.

- Здається ти дуже їх цінуєш… – Відповіла вона з м’якою посмішкою і я погодилась.

- Так. Дуже. І тебе також. – Це знову виглядало як флірт, й спроба її засоромити.

Тому вона як і раніше похитала головою відганяючи ніяковість та вдаючи роздратування пхикнула.

- Ізабелло, ми ж домовились без компліментів! – Почала вона і нас знову пробило на сміх, чому це так наївно, але так веселить?

Наш сміх стихає тільки зі звуком стуку у двері. Мабуть, покоївки прийшли замінити чайник. Подумала я, але коли двері прочинились, то в кімнату увійшов брат.

Він як і завжди був похмурим, але і трохи спантеличений, ймовірно його здивував наш гучний сміх, тому зайшов перевірити.