☽⚜☾ Розділ 15 ☽⚜☾

Знову академія. Знову десятки поглядів на мені. Знову перешіптування та плітки.

Звісно тепер вже ніхто і не пам'ятав про те, що я начебто хлопець, і що я когось побила. Тепер усі говорили про мій танець з Гідеоном.

Та, як і завжди, ніхто не насмілився відкрито мене спитати, чи щось сказати.

Як тільки повернулась на віллу, одразу отримала листа від Авеліни. Вона питала, як минули мої канікули і чи повеселилась я на весняному балу.

Тоді, я вперше подумала про те, як б змінився бал, будь там Авеліна? Ми не контактуємо на публіці, та все ж, могли б тихо втекти десь в найдальший куток палацу чи саду, де б змогли спокійно провести вечір, не хвилюючись що всі нас обговорюють. Я бачила здалеку її сім'ю, але звісно, ми одне одному - ніхто, щоб вітатись. Хоча впевнена вони точно знають, що я навідую Авеліну, а вона мене.

Гадаю, вони б заборонили їй спілкуватись зі мною, але коли я єдина людина яка дружить з нею, мабуть, тому вони поки ігнорують наші зустрічі.

Як все зміниться за кілька тижнів? Чи зможу і надалі спокійно спілкуватись з Авеліною, коли станеться ця подія?

Адже вже першого дня в академії, нам оголосили про захід для панянок. І я в котре переконалась, що спогади Белли та сюжет книги не просто сон.

Все так само.

- Леді від п'ятнадцяти до двадцяти років запрошені на захід, що відбудеться в бальному залі у корпусі сьомого року.

Так, це та сама подія. Та сама з якої все моє життя остаточно перетворилось в жахіття.

Але тепер я мушу обернути все на свою користь. Мене більше не використають, натомість я використаю її.

Я зроблю маріонетку з ляльковода.

Цього ж дня, я знову розгорнула "план виживання".  Все починається звідси. Я повинна зробити все бездоганно. Якщо сюжет буде таким самим, то підготую відповіді наперед. Тоді все йтиме за моїм власним сценарієм.

Згадавши про лист Авеліни, коротко описала свої канікули, звісно замовчуючи про тренування. Також розповіла, що бал був чарівним та веселим - це була брехня. Але розповісти правду не можу. Теж спитала, як минула її зима і чи вона вже чула про захід двадцятого дня весни, та чи збирається його відвідати.

Я написала це, але підсвідомо бажала, щоб вона відповіла "ні". Краще якщо вона як завжди пропустить подію і я не відволікатимусь на неї, тоді зможу реалізувати свій план спокійно.

Та хто я така, щоб мені щастило?

Мабуть, моє питання вона трактувала як запрошення, адже якщо питаю, чи йде вона, значить також збираюсь. І дивом вона сказала що хоче піти. А мене раптом почали гризти муки совісті, чи не запізно я про це подумала?

Але коли вона вирішила, я ж не можу сказати «не приходь будь ласка».

Я мала усвідомити, що цей план від початку мав похибку. Це - Авеліна.

⚜

Сонце пробивалося крізь мереживні фіранки, малюючи на підлозі візерунки, схожі на вензелі старовинних гербів. Ранкове світло лоскотало шкіру, а золоті відблиски змусили прокинутись.

Ранок настав спокійно, аж надто спокійно.

Я ліниво потягнулась на ліжку, вдивляючись якусь мить на кімнату, яка наче застигла в часі. Адже ця спокійна та приємна атмосфера була просто ілюзією.

Сьогодні цей день. День коли все почалось.

Хоч я все знаю, вирішила змінити події на свою користь та довго готувалась до цього дня. Не тільки загартовуючись психологічно, а й підготувавши те як буду поводитись, та що говорити. Розібрала різні варіанти можливого продовження і навіть на них дібрала відповіді.

- В мене все вийде. – Мовила в голос, піднявшись з ліжка.

Покликала слуг, щоб підготували ванну. Сама доти прочинила вікно, заповнюючи кімнату не тільки сонячним світлом, але й свіжим повітрям.

Весна нарешті прийшла, зігріваючи теплом та доносячи аромати цвіту легким вітром.

Глибоко вдихнула востаннє, знаючи що до вечора більше не зможу це зробити. І як тільки покоївки вийшли, оголилась та залізла у ванну. Намагалась розслабитись та заспокоїти думки, але не виходило.

Ані гаряча вода, ані свіже весняне повітря, ані запашні ефірні олії, ані тепле ранкове сонце. Нічого з цього не приносило радості. Сперлась щокою на край ванни та заплющила важкі повіки, наче готувалась до сну, а не тільки прокинулась.

Очі пекли, а я так і сиділа, дозволяючи собі останню слабкість перед боєм.

Страх, тривога, боягузтво, хвилювання, біль, сльози.

Скільки б я не тренувалась, якою б сильною не була - я досі слабка духом боягузка.

Всього лічені хвилини, тоді вмиваю обличчя, ховаючи сліди сліз. Розплющую очі, змінюючи свій біль та страх на жагу помсти та гнів.

З тіла стікають каплі води, а я повільно витиратись рушником, що під ногами утворилась калюжа.

На вологі плечі лягла нижня сорочка з легкого шовку. Повільно вдягнула тонкі панчохи, закріпивши їх блідо-золотими стрічками. Далі рукавички зі світлої шкіри, гладкі й прохолодні на дотик, хоч під ними ховались гарячі зранені руки. Поверх сорочки натягнула корсет із м’якої бежевої парчі. Тепер точно останній глибокий вдих.

Покликала служницю, вона вправно і швидко затягнула шнурівку, й я відчувала як кожен подих стає коротшим. Корсет - найкраща клітка для емоцій жінки.

Далі сукня. Темно червона, як застигла кров. Обшита чорним орнаментом, та багряним камінням. Зі спадними довгими рукавами, які мені надзвичайно подобались, це не тільки гарно, але й комфортно. Сукня значно вишуканіша, аніж ті що ношу щодня, але сьогодні й подія вишукана.

Символічно, що я одягнута саме в колір крові.

Покоївка зробила зачіску, причепивши у волоссі прикраси. На шиї з’явився мереживний чокер з намистом, а у вухах діамантові сережки. Одні з подарунків батьків, якими я ніколи не тішилась, байдуже наскільки вони чудові та дорогі. Та з цими дрібницями образ став довершеним.

Я ще якийсь час дивилась у своє відображення та збиралась з думками. Востаннє глянула на годинник на столі. Він стояв на скриньці, в середині якої лежав "план виживання". Годинник наче відраховував хвилини, до всього що описано в цьому аркуші.