☽⚜☾ Розділ 12 ☽⚜☾

Маєток зустрів мене похмуро, навіть при літній яскравості. Але це був мій справжній дім.

Батьки з якими все ще важко спілкуватись. Прислуга яка не розуміє та боїться мене. Старший брат який розуміє, підтримує та допомагає, хоч нормальний брат цього б не робив саме так. Ось мій дім.

Я зрозуміла що була дуже і дуже поблажливою до Ксав'є, в порівнянні з тим що зі мною робив Леон.

Леон би ніколи не завдав мені болю.

Згадала як думала про це, того дня коли розкрила йому свій секрет. Тоді я так боялась його, але зараз він для мене є найціннішою людиною у світі.

Я раптом засміялась, хоча й було боляче після падіння, коли він перекинув мене, не даючи себе зачепити.

Брат вигнув брову, не розуміючи мого раптового сміху.

- Здається ти не билась головою, тож що з тобою не так? – Сказав він саркастично, а я продовжила сміятись.

Він весело пирснув, вдаючи роздратованість, поки я заспокоювалась.

- Я боялась тебе. – Вивалила раптом після сміху і він одразу змінився в обличчі.

Похмурнішав і посерйознішав, дивився чітко в мої усміхнені очі. Але не відповідав.

- Того вечора, в день народження матінки, я боялась тебе найбільше за все життя. – Я посміхалась, але мої слова були геть не веселі. - Здавалось я там і зомлію від страху та хвилювання, врешті я й розплакалась… Але попри це,  була впевнена що ти ніколи не завдаси мені болю, як же я помилилась.

Я знову тихо засміялась та потерла бік на який впала, підтверджуючи свої слова про біль.

Він все ще стояв похмурий, взагалі не розділяючи зі мною радості. Або ж зрозумів, що я нарешті можу посміятись над своїми колишніми страхами, тим самим довівши, що стала сильнішою. Або ж усвідомив скільки внутрішнього болю я насправді ховала.

Я роздратовано цокнула язиком.

- Цц.. не хмурся так. – Я збиралась тикнути дерев’яним вістрям в його плече, але він швидко відбив мою спробу.

- Вибач. – Мовив одразу, вразивши мене.

Я вперше почула, щоб Леон просив вибачення. А ще його голос звучав надзвичайно сумно. Здається, що похмурість на його лиці була геть з іншої причини.

Він злився на самого себе, через те що мені довелось пережити.

- Я б мав краще ставитись до тебе… - Продовжив, а моє серце що й так божевільно билось через важке тренування, раптом стиснулось.

Він ступив крок ближче і погладив мене по голові. Як я скучила за цим жестом. Але в цю мить він здавався таким вразливим.

- Брате, я справді люблю тебе. – Відповіла я, наче намагалась його засоромити, а за секунду вже скоїла це.

Він був беззахисним, емоційним та легким. Я швидко замахнула ногою, підбивши його опору, руками сперлась в його груди, змушуючи впасти, притиснула його своєю вагою до  землі і приклала до шиї меч. Після чого радісно посміхнулась.

- Ти найкращий брат у світі. – Закінчила я радісно, і він що хвилину тому був в такому трагічному та самокритичному стані, засміявся у відповідь.

- Для найкращої сестри у світі. – Сказав раптом крізь сміх, а я все ще лежачи на ньому, також розсміялась.

 ⚜

Літо з божевільними тренуваннями закінчилось. Я поверталась в столицю втомленою, але знову значно сильнішою.

Не була впевнена, але здавалось, що я вже можу змагатись з кандидатами в королівські лицарі та навіть перемогти. Та моя сила має залишатись в таємниці, тільки для мене. Й поки мій єдиний серйозний супротивник це Леон.

А якщо мені вдалось кілька разів здолати його, значить я зможу здолати і лицаря. Але до рівня кронпринца, мені все ще дуже далеко…

Тож тільки но повернувшись на віллу, я одразу взялась до тренувань.

Адже залишилось зовсім мало часу. Всього пів року до того, щоб врешті зачепити колону доміно з фінальною дощечкою смерті.

Останні дні мого життя в тиші та спокої.

Коли листування з Авеліною приносило ніякову радість. Дні в академії просто минали, мало чим відрізняючись. А осінь дедалі більше вкривала абсолютно все, у свої золоті шати.

Скоро день народження у Леона. Раніше я нічого йому не дарувала, а просто надсилала лист з привітаннями. Звісно я користуюсь батьковими грошима, й зазвичай всіма фінансовими питаннями займаються працівники. А ще, я ніколи не відвідувала жодної крамниці.

Одяг привозила кравчиня, коштовності мені дарували, про їжу чи інші питання побуту й згадувати не варто, цим займаються слуги. Коли обирала подарунок Авеліні, чи Ксав’є просто попросила покоївку знайти те що треба. Але для Леона, я не хотіла просити когось.

Тож прийшов час для мого першого неофіційного виходу у світ.

- Ти знаєш місця, які зазвичай відвідував мій брат коли жив тут? – Спитала у покоївки коли вона принесла обід.

- Панич, як і ви, майже не покидав віллу, але коли їхав, то тільки кучер знав куди саме. – Вона стояла з опущеною головою, як завжди, бісить…

- Тоді, ти знаєш які крамниці продають чоловічі аксесуари?

Я гадала їй доведеться подумати, але відповідь була моментальною:

- «Аполло» один з найвідоміших магазинів чоловічого одягу та аксесуарів, «Айвіс» найкраща і найдорожча ювелірна крамниця, «Онікс» і «Токацу» теж популярні серед молодих аристократів. Якщо ви скажете що саме потрібно, ми купимо в одній з цих крамниць.

Вона на диво дуже обізнана тим що популярне в аристократів, хоч ніхто з нашої сім’ї зазвичай не користується послугами столичних крамниць.

- Я поїду та оберу сама, поїдеш зі мною, передай кучеру, за годину, щоб карета була готова.

Тут вона помітно здивувалась.

- Самі? Чи варто ще взяти з собою одного охоронця? Панночка ж…  - Вона раптом запнулась, ах чому так важко?

- Що? Я з кимось посварюсь й мені потрібна допомога охоронця? – Вирвалось в мене надзвичайно суворим голосом і помітила як її тіло затремтіло. – Зникни.

Я зітхнула коли вона поспіхом пішла з кімнати. Здається що прислуга Вайтрес справді краще ставиться до мене, аніж власна…