☽⚜☾ Розділ 10 ☽⚜☾

Першого дня літа я все ще залишалась в столиці, хоча вже почались канікули. В мене залишився останній день, щоб вирішити якому плану на майбутнє я слідуватиму.

Дивлюсь на скриню в якій заховала свою зброю і на конверт на столі. Поїхати до дому в маєток та спокійно продовжити перший план з нескінченними тренуваннями? Чи поїхати до Вайтрес та обрати план з розкриттям злочинів?

Я вже три роки веду подвійне життя аристократки і мечниці. Чи варто вмішувати ще й третю особу детектива?

Але тоді я не просто відіб’ю замах силою, а зможу отримати визнання і без застосування меча.

Я взяла конверт.

- Панночко ви відправляєтесь?  Нам занести речі в карету? – Спитала покоївка, як тільки я вийшла з кімнати.

- Ні, приготуй букет квітів і передай кучеру, що має відвести мене на віллу Вайтрес. Мене запросили на чаювання.

Хоч її голова і опущена я помітила, як вона здивувалась моїй заяві.

- Добре, буде зроблено.

- А і ще, хай хтось допоможе одягнути корсет. – Кинула я і зайшла назад в кімнату.

Я відмовлялась від корсетів, адже в них нереально тренуватись. Але йдучи на чужий день народження, повинна виглядати відповідно своєму статусу. Мабуть, це також здивувало покоївок, але вони все ще бояться дивитись на мене, тож мені байдуже. Я майже не спілкуюсь з ними, тому хоча б раз в рік можуть виконати мої доручення мовчки.

- Панночко, чи зробити вам ще зачіску та макіяж? – Спитала жінка коли я вже стояла одягнута в тісне вишукане плаття.

Я погодилась тож, приготування зайняли більше часу аніж я сподівалась. Вже по обіді, з букетом та запрошенням, сиділа в кареті.

Дорога й справді виявилась недовгою. Нас зупинили охоронці при в’їзді на територію і мені довелось вийти, щоб показати запрошення.

- Я Ізабелла Рейвенморт, леді Авеліна запросила мене на її свято народження. – Відповіла я нахмуреним чоловікам, які так пильно розглядали конверт, наче він міг бути підробкою.

- Можете проїздити. – Промовляє один, але інший його перебиває.

- Але нас не повідомляли, чи дійсно ми можемо впустити? – Він здавався більш суворим і схвильованим.

- Це справді запрошення леді Авеліни, без дати, тож ми можемо впустити. – Пояснює інший і я вдячно кивнувши повернулась в карету.

Ще хвилина і ми зупинились біля входу на віллу. Архітектура була кардинально іншою, такою свіжою та яскравою, що перехоплювало подих, в порівнянні з похмурою віллою Рейвенморт.

З вілли одразу вибіг старший чоловік, помітно здивований, але поводився ввічливо.

- Доброго дня леді Рейвенморт, по якому питанню ви завітали до вілли? Кого з хазяїнів мені покликати?

- Леді Авеліну, я приїхала привітати її.

Мій суворий погляд міг скласти вигляд, що я приїхала когось вбити, і навіть квіти в руках не зменшували моєї хижості в чужих очах. Чоловік ще більше здивувався моїй заяві, але одразу вказав рукою в сторону дверей, запрошуючи мене.

- Я проведу вас до панни, прошу за мною. – Відповів серйозно, хоча я помітила як важко він ковтнув.

Будинок і в середині виглядав затишно та спокійно, все у світлих тонах, картини на стінах теж не сильно виділяються, як і інші коштовності та речі. Чомусь це нагадало мені білосніжні коридори лікарні в якій жила Белла, хоча там звісно не було дорогих та вишуканих декорацій, але відчуття схожі.

Прислуга що траплялась по дорозі привітно посміхалась, хоча точно всі нервували. Моя прислуга мені не посміхається, чому чужі це роблять?

- Проходьте сюди, я зараз покличу панну.

- Дякую.

Він залишив мене у вітальні, я сіла на білосніжний диван з золотою вишивкою і оглядала всі меблі в кімнаті. Все таке світле і біле що в мене вже голова паморочиться.

Минуло всього хвилина, й тут я почула як коридором хтось швидко біжить. Двері розмахуються і влітає Авеліна. Її волосся зібране в зачіску, обличчя повністю відкрите, пов’язка на оці з мереживними стрічками тягнеться по волоссю. Вона справді надзвичайно гарна.

Її обличчя було здивоване, вона зупинилась в порозі, важко дихаючи і дивилась на мене як на привида. Розуміючи що це надто несподівано, я підвелась та підійшла ближче.

- Вітаю леді Авеліно, я не попередила про свій візит, вибачте, прийміть ці квіти як подарунок до вашого дня народження. – Я простягнула букет, а вона все ще закляло дивилась мені в очі. Мені що сказати що я справжня, а не галюцинація? Як привести її до тями?

Врешті нас перебиває той самий слуга-дворецький.

- Панно, покоївки зараз принесуть чай та десерти, зачекайте кілька хвилин.

Врешті вона глянула на нього і просто кивнула.

- Підготуйте вазу для квітів… - Мовила вона на останок і одразу легко забрала букет з моїх рук.

Слуга пішов і її погляд знову зупинився на мені. Здивування зійшло, але вона була спантеличена.

- Я…я дуже вдячна, леді Ізабелло ви… - Вона говорила тихо та повільно, ніби не могла дібрати слів. – Я не очікувала що ви приїдете… Я справді дуже вдячна.

Її око вмить стало мокрим і сльози вже вкривали білосніжні щоки.

Ой ні… Тиждень тому перед мною плакав Ксав’є, тепер вона? Якщо з дитиною я могла дати раду, то що в біса робити зараз?

Я дістала хустинку і простягнула до її обличчя.

- Чому ви плачете? – Спитала я прямо, не розуміючи її дій, абсолютно.

- Я… я просто дуже щаслива… леді Ізабелла справді чудова людина. – Вона прикрила обличчя рукою, її губи посміхались, але вона не припиняла плакати.

Невже мені теж потрібно її обійняти, щоб заспокоїти? Чому ніхто не навчає як поводитись з людьми в сльозах!?        Ні, обійми це занадто, ми все ще ледь знайомі. Тому я просто поплескала її по плечі, згадала що так робили Беллі, щоб підтримати в лікарні. Може саме завдяки білосніжній атмосфері я згадала це?

І вона справді досить швидко заспокоїлась. Вчасно коли прийшли покоївки ми саме сіли за столик. Авеліна хустинкою витерла обличчя і вже щасливо посміхалась, а її щоки стали рум’яними. Як вона вміє так швидко перемикати емоції?