☽⚜☾ Розділ 9 ☽⚜☾

Почалось навчання. Тепер новий вхід і новий корпус. Цікаво врешті, скільки входів налічує академія? Якщо вона ділиться і по роках, і по титулах, так і ще є головні та задні?

Але питати когось не стану. Хоч  корпус та аудиторія інші, я все одно сиділа позаду всіх, ігноруючи будь-які спроби мене дістати.

Я пригадувала сюжет книги. Здається кожного року я мала близько десяти випадків серйозних сутичок. Але минулого року так і не дійшло до жодної. Чи омине ця доля й цього року?

Оскільки вчителі опитували добровільно, я ніколи не відповідала, не бачивши в цьому цікавості.

Але ось знову перший урок у старця Візарді. Насправді на його уроках, я завжди хвилювалась, що ми знову не дійдемо з ним згоди і сюжет книги обернеться проти мене.

- Минулий рік більшість з вас завершила відмінно, але нагадаю, що іспити це умовність і якщо ви їх складаєте добре, але на уроках не викладаєтесь, це знижує вашу цінність.

Він різко звів очі на мені. У світі Белли був жест "середній палець вгору" який мовчки посилав людину до біса. Шкода що він не зрозуміє мене, якщо я підійму палець, тож скосивши очі на нього, хитро усміхнулась.

Дідусю, хіба рік тому ти не подумав, що не варто мене чіпати? Чи ти будеш що року мене провокувати?

Я бачила як він похмурнів, роздратований моєю гримасою і фиркнувши почав лекцію.

Поки ти відверто не назвав що "Рейвенморти бездарні", я терпітиму тебе.

На рахунок інших вчителів, мабуть, вони не чіпляли мене, бо Візарді ще жодного разу відкрито не зганьбив мене та виставив питання того, чи варта я академії.

Все ж, я не розумію наскільки сюжет книги і мого життя є правдивим і які речі змінюють майбутнє трохи, а які кардинально. Якщо всього одна сварка була першою частиною доміно, якій я не дала впасти, то і решта не відбудеться? Не знаю наскільки доцільно порівнювати моє життя та падаюче доміно, але мені це здається логічним поясненням.

Навіть якщо я й знаю в який час має статись та чи інша подія, й мені вдасться її змінити - це врешті не означає, що в кінці, дощечки впадуть разом з моєю головою.

Бо навіть якщо я й поводилась тихо останні роки, чутки про мене досі були погані. Все ж моя зовнішність кричить про те що я лиходійка, навіть якщо я не сварюсь ні з ким, мої хижі очі та натягнута посмішка, змушують думати, що я планую план вбивства.

Хоча для аристократки яка володіє власним мечем це цілком можливо.

Леон би нізащо не дав мені меча, якби не вірив що я використовуватиму його тільки для захисту. Дізнався б він про ці чутки, забрав б у мене всю зброю, навіть дерев'яну.

Та все ж, мої порізані мечем пальці загоїлись, весняний цвіт літав навкруги, а весна пашіла ароматами.

Коли в академії раптом повідомили, що тепер починаються уроки шиття для дівчат, а фехтування для хлопців. Я ще ніколи так не заздрила хлопцям, як тоді.

Адже тримати важкого металевого меча для мене значно легше, аніж цю кляту маленьку голку!

Чесно, я боялась її гостроти більше, аніж вістря клинка.

Мої пальці палали, коли по свіжих шрамах, проходила супер гостра голка. Ну чому я маю терпіти це пекло, бо я дівчина? Я хочу до хлопців на тренування!

- Леді Луїзо, ваші навички вражають! Баронеса Фіцріх, завжди славилась своїми роботами, ви вся в матір! - Охкала вчителька, вже на першому занятті обираючи фавориток.

- Леді Крістін, ваші руки створені для шиття! Віконтеса Меріан може пишатись вами! - Я надто добре пам'ятаю цю сцену в книзі.

Ще кілька дівчат вона похвалить, а потім підійде до мене. Побачить кров на моїй тканині і знепритомніє. Тоді я вколола палець від хвилювання, що не вмію шити, а потім вчителька завжди уникала мене і критикувала здалеку, щоб знову не зомліти від виду крові. Я ж істерила що мені боляче і це варварське заняття, чим ще гірше зіпсувала свою репутацію, бо вчителька одна з найчесніших дам, яку завжди запрошують на всі чаювання, де вона всім розповідала про моє ставлення до "благородного" шиття.

Ну що, я навіть в рукавичках поранила палець голкою і забруднила тканину. І хоч я й змінилась, я все ще як і в книзі вважаю шиття - варварським заняттям.

- Леді Ізабелло? Що у вас? - Питає з явним острахом жінка, що досі тільки посміхалась.

Я миттю прикрила плямку крові рукою і вдала максимально гордий вигляд, хоч в середині дуже дратувалась.

- Вибачте, я була необачною і пошкодила руку, тому в мене поки не виходить шиття. - Мовила я переконливо і жінка схвильовано ахнула.

- Ох, нічого, тоді продемонструйте свої навички, коли вам стане краще.

- Щиро дякую.

Здається я змогла купити її, але це тільки на деякий час. Скільки мені вдасться прикриватись хворою рукою? Кілька тижнів, якщо пощастить, а далі? Я все одно ніколи не навчусь!

Здається у віці сімнадцяти, я почула як кілька дівчат збираються запропонувати принцу вишиті ними хустинки. Тоді я так розлютилась і безперервно шила. Зіпсувала кров'ю та слізьми кілька метрів найдорожчого шовку. Врешті так і не змогла нічого вишити та навчитись. Ця сцена була в книзі, і Белла плакала що разу як її читала. Мені теж боляче навіть від думки про це, але тепер я навряд чи буду робити подібне ціною крові, коли знаю що й так не вийде.

Врешті в мене вийшло вдавати поранену кілька тижнів, не хвилюючись про загрозу репутації.

Поки не сталось це.

- За кілька днів ми влаштуємо спільне шиття з леді третього та четвертого року навчання, ваші вміння не поступаються старшим тож не хвилюйтеся! - Радісно гукнула вчителька, а я з важкістю ковтнула.

Плітки розносились швидше відносно віку, адже з кожним роком панянки відвідують все більше заходів де можна базікати. А моє зіткнення зі старшими не було в сюжеті!

Чи було? Все ж через зневагу вчительки, в книзі Ізабелла пропускала заняття взагалі.

Прикинутись що не просто рука, а я загалом хвора? Скажу що в мене лихоманка, чи температура і втечу.