☽⚜☾ Розділ 6 ☽⚜☾

Минулого року весняний бал з самого початку пішов не за планом. Я перехвилювалась, побачивши кронпринца, вкололась до троянди і забруднила рукавичку, скористалась другим принцом, щоб вийти з палацу, а потім так і не повернулась на бал.

Сподіваюсь що цього року все пройде спокійніше. Все ж, я стала значно стриманішою та витривалішою після двох років тренувань.

Я і зовнішньо сильно змінилась, а через те що кравчиня обрала такий фасон для мого плаття це було ще більш помітним. Відкриті плечі які відкривали гострі ключиці, та виточену спину. Декольте що легко підкреслювало мої раптово вирослі груди, які останнім часом жахливо боліли при бігу. Тонка талія, здавалась ще тоншою через корсет. Моє обличчя, мабуть, єдине що видавало мій справжній вік.

Цьогоріч рукавички були чорними, оброблені фіолетовим мереживом, як і моя сукня. Тепер сліди крові не страшні, хоча бажано обійтись без них. До речі, рукавички подарував Леон на день народження, він єдиний знає що цей подарунок має не просто естетичне значення.

Рейвенморти, як завжди їхали кожен в іншій кареті. Біля палацу знову мати зловила за руку батька, я зловилась за руку Леона. Я все ще хвилювалась, але значно менше в порівнянні з минулим роком.

Сьогодні моя ціль все ще триматись осторонь від кронпринца, але було б чудово якби він оцінив моє дорослішання. А також не наражати на небезпеку другого принца. Сподіваюсь за рік ця дитина забула мене. Сподіваюсь за рік кронпринц бодай на мить скучив за мною, як я сумувала за ним.

Хороми зустрічають нас золотом. Дивлюсь знову в спину батька, але боковим зором бачу багатьох інших аристократів і також величні багатства палацу. Я значно розвинула зір після тренувань. І навіть речі, що відбувались позаду могла помітити ледь повернувши голову.

Крокувала впевненіше, ритм кроків чіткий, спина натягнута як струна, погляд гостріший і ясніший.

Ще недостатньо часу для підкорення королівської родини, але я вже була готова до бою.

Батьки вітаються з монархами. Ми з братом повторюємо за ними. Мій реверанс нижчий, а спина рівніша аніж зазвичай. Брат виказує честь та побажання, а я як і минулого року тільки піднявши очі, побачила його.

Тепер в порівнянні з минулим роком, він майже не змінився. Але наші погляди протримались значно довше.

Думаю він помітив, що я вже не та дитина що бігала за ним як цуценя. Відчуваючи, що мої щоки починають палати, від його погляду, я не витримую. Очі які я так прагнула приманити до себе, поїдали мене сильніше, аніж я могла витримати. Тож мій погляд ковзнув повз і я побачила маленького хлопчика.

Він підріс, але все такий же янгольський і милий. Його очка загорілись коли я глянула на нього. Бляха я не стрималась. Хоч моє серце шалено калатало через погляд Гідеона, я не могла не посміхнутись Ксав'є. І побачивши мою посмішку, він посміхнувся у відповідь. Він точно пам'ятає нашу зустріч рік тому.

Брат потягнув мене і мені довелось повернутись в реальність.

Я пройшла в залу, наче піщина серед пустелі. Леон відпустив мене, доєднуючись до юнаків з якими вчився в академії. Батьки розійшлись вітатись з іншими гостями. Я прикипіла до стіни, не знаючи що робити. Знову тікати в сад?

Але насправді я стала так, щоб повз натовп бачити королівську родину. А точніше його. Я так давно з ним не говорила...

Погляди єдине що залишилось в наших відносинах. Псевдо наречені, які за три роки бачились не понад хвилину й те всього двічі під час весняного балу. Моє серце боліло, але я все одно хотіла якомога довше споглядати за ним, поки ніхто не почав говорити про мене і не підійшов, щоб поглузувати. Та й він все ще зайнятий привітанням гостей, тож не помічає мого погляду.

Він сильно здивувався через те як я виглядаю? Цікаво про що він зараз думає? Чи є я в його думках? Чи помітив він як я посміхнулась принцу Ксав'є? Що тоді подумав? Чи цікаво йому, чому я більше не дістаю його, і навіть не підходжу ближче? Як же хочеться спитати це все напряму, але...

- То це вороняча принцеса?

- Так… хто ж і ще може в такому віці так лячно виглядати?

- Тихіше! Вона все ж донька герцога Рейвенморта.

- Хаха, донька яку батьки навіть не визнають.

Хотіла б я стати зараз глухою, але хоч і зосередила погляд на королівській родині, не могла не чути перешіптування поряд. Останнє сказане було огидно знайомим голосом і навіть не повертаючись знала, що це моя «улюблена» тітка Елеонора.

- Ой маркізо, ви ж її тітка? 

- Ах на жаль так…

- Невже все аж настільки погано?

- Ніхто з Рейвенмортів та Фоксвордів не пишається такою небогою. Справжня чорна пляма роду...

Добре що я залишила кинджал дома, зараз він би полетів в тітку Елеонору і я б точно не промазала.

Та я вище за це. Мені не потрібно істерити, щоб привернути увагу, не потрібно робити добрі справи і відбілювати своє ім’я. Мені просто потрібно мовчати, але не певна чи витримаю якщо почую ще щось.

Тож я дозволила зовсім маленьку шалість. Просто глянула в їх сторону. Я поглядом відчула як по їхніх шкірах пройшли мурахи, а лиця застигли в страху. Хороша зброя хижий погляд. Мені навіть не потрібно відкривати рота, щоб зробити собі жахливу репутацію, всього очі якими користуються абсолютно всі люди, роблять мене дикаркою.

Я важко зітхнула збираючись піти геть, вдаючи що нічого не почула, а просто глянула на них. Але зупинилась коли почула своє ім’я.

- Леді Ізабелло. – Дзвінкий голосок змусив мене опустити погляд, дивно, чому він не боїться мене як і всі інші хто коли-небудь бачив мої очі?

- Ваша Високосте. – Я легко вклонилась юному принцу і його очі заблимали.

- Я чекав що ти підійдеш до брата та мене. – Мовив він наче ображено.

А я щойно усвідомила, що ми стоїмо посеред величезного залу, повного аристократів, а прямо зараз на нас дивиться не одна пара очей, разом з тими що щойно пліткували про мене. Я погана, зла, дика та хижа «вороняча принцеса» і напроти ображений янгол другий принц. Ця ситуація геть мені не на руку.