розділ 64

— Ілієн, — похмуро сказала Марина. — Ти з глузду з'їхав?

Снігурчин братик ясно посміхнувся.

— Ні. Саме це я мав зробити з самого початку. Все буде добре.

У тому, що буде добре, Марина не сумнівалася. Але ж попередити він міг! Повинен був! Бо збирав нижчих демонів, нібито для того, щоб у разі чого було кому обраницю захистити. Бігав до демонів, що живуть у місті, не сказавши ні слова. Ні, він не брехав. Він просто недомовляв.

Гад!

Якщо загалом — дивна прабабуся братиків-демонів вирішила привида мага-демононенависника, переможеного не без допомоги Денеєна, пристосувати до справи. Вона захотіла створити сильну річ, схожу на давню. Здатну притягувати до себе навколишніх демонів і, якщо знадобиться, нацьковувати їх на інших нижчих, а не знадобиться, так виздихають і не треба буде про них турбуватися. Вони хотіли цю штуку помістити поряд з одним із найнебезпечніших проходів в чужозем'ї і сподівалися, що після цього він стане менш небезпечним.

Марині воно здавалося цілком логічним. Але те, що була потрібна її участь, дівчині дуже не подобалося. Знову з'явилися підозри, що демони не кращі за всіх інших, і вона їм потрібна тільки у вигляді прив'язаної до сильної речі тої, що зберігає. Щоправда, з цим якось не в'язався наказ сидіти за захисним колом, приманювати нижчих, випускати їх із браслета. Ще більше не в'язалася пара незнайомих демонів, яким наказали тримати Марину у разі чого. Припустимо, насправді вони мали її кудись потягнути в останній момент. Але навіщо такі проблеми? Зв'язали б і нікуди вона не подінеться.

Найцікавіше, що сиділа Марина разом зі своїми охоронцями в тій ямі, в якій Ілієн вже ловив нижчих для браслета. Загалом, Марина мало що розуміла. Хоча підозрювала, що вона і цього разу всього-на-всього приманка.

Їй було нудно. У ямі зайнятися не було чим. Нижчі демони лізли і тупо билися об захист. Вищі дивилися на них з підозрілою байдужістю, і час від часу виливали на землю пахнучу м'ятою рідину з маленьких скляночок. Це щоб нижчі не підкопалися, як зрозуміла дівчина.

А потім з'явився звук. Тихе дзижчання на межі слуху. Марина озирнулася, потупцювала на місці і зрозуміла, що це трохи і їй буде просто необхідно туди піти і подивитися. Вона глибоко вдихнула, зробила крок і демон, що стояв ліворуч, упустив чергову скляночку, а потім схопив дівчину за руку і міцно стис, як кліщами.

— Гей! — обурилася дівчина. — Я ж не тікаю!

Демон її проігнорував. Другий вилив на землю одразу три склянки, кивнув напарнику і теж схопив Марину за руку. Вона відчула себе Жанною д'Арк, яку ведуть на багаття.

— Але ж я не тікаю, — прошепотіла дівчина.

Втекти насправді хотілося. Сильно, аж п'яти свербіли. Тільки Марина не була впевнена через що. Може, саме тому, що її тримали.

Звук наростав і ставало все вищим і вищим. Через це було лоскітно у вухах і хотілося чхати.

Незабаром дівчина запідозрила, що насправді все задумано для того, щоб звести її з розуму і вирішила, що цим слід пишатися.

Закінчилося все зненацька. Раз і немає звуку. Наступної миті поряд з Мариною з'явився Ілієн. Усміхнувся. Помахав перед носом дівчини абстрактного вигляду штукенцією на стрічі і, не встигла вона злякатися сильної речі, стер частину захисної лінії і жбурнув цю штуку в нижчих демонів. Вони завмерли, а потім дружно кинулися на подачку.

— Ага, — сказала дівчина, спостерігаючи, як монстрики клубяться, рвуть один одного на частини і поступово розсіюються як туман.

— Вийшло, — усміхнувся Ілієн.

— Ти знову їх на мене приманював! — тицьнула пальцем йому в живіт Марина.

Він кивнув.

— Тепер ти підбереш цю штуку і підеш приманювати нових, — похмуро пророкувала дівчина.

— Тепер ми робитимемо ці штуки і продаватимемо, — сказав Ілієн. — Якщо нижчі відволіклися навіть від тебе, мага, який не вміє приховувати силу, то якісь городяни їх не зацікавлять.

— Не розумію.

— Ми робитимемо подоби. У нас є оригінал, в якому сидить примара, що вміє демонів ловити, притягувати до себе, приманювати. Дух, який багато часу цим займався. Це вміння стало здебільшого духом, розумієш?

Марина похитала головою, але Снігурчиного братика це не збентежило.

— Коли є оригінал, можна робити копії з такими самими параметрами. Ми не могли створити божевільного мертвого мага. Але можемо зробити його подібність, яка за розрахунками існуватиме три роки. Після цього доведеться купувати нову.

— О-о-о-о, — щиро здивувалася Марина.

Значить, вони захистять себе, обвішавши цими подобами всі небезпечні місця. Оригінал, зважаючи на все, залишать біля найнебезпечнішого. А ще збагатяться. Тому що ідіотів у цьому світі повно. І викликати демона насправді можна будь-де. А іноді й викликати не треба. Напевно, яма, в якій вони зараз стоять, не одна така.

А ще ця сильна річ матиме чудову рекламу. Вони, напевно, використають подоби в полюванні на великого монстра, який зараз дрейфує по імперії. І не забудуть пояснити, що воно таке. Розумно.

Але все одно вони гади.

***

Вже практично колишній глава варти знайшовся під домашнім арештом, під охороною команди капітана Тарса і пара магів. Неміну вони пропустили не ставлячи запитань. А арештант їй навіть зрадів.

— У тебе нічого не вийде, — нахабно посміхнувся Гайран Табса. — Моє слово проти твого і слова злочинців, яких ти підкупила. Напевно, пообіцяла їм поблажливість. Така нахабна дівка могла. Я скажу, що ти намагалася спокусити мене, може, заміж хотіла вийти. Не вийшло, образилася, вирішила помститися.

Неміна похитала головою. Це ж треба, яка у людини фантазія.

— Як гадаєш, — ще ширше посміхнувся голова варти, — кому судді повірять? Мені, синові шановного батька, людині з гідного, старовинного та небідного роду? Чи тобі?

— Хм. — Неміна удала, що думає. — Кому повірять? Думаєш, хтось взагалі подумає, що дочка власника земель запалала бажанням вийти заміж за блазня, незаконнонародженого і безталанного? Крім гарненької до нудоти фізіономії у тебе нічого немає. Мій батько не простить мене, якщо я щось подібне посмію привести до його дому. А твій тато після цього не пустить тебе на поріг, бо такого ворога, як власник Загірського Берега, отримати не захоче. Кому воно потрібне?