розділ 62

На воді з'явилися кораблі. Один за одним вони виринали прямо з повітря. На першому одразу ж почали метушитися люди, спустили на воду човен, дуже повільно й обережно до чогось підпливли та вивудили його з води. Цю річ передали високому чоловіку, він стиснув її в долонях, а потім впевнено вказав напрямок.

***

— Що будемо робити? — знову запитав Дару.

Питання було цілком доречним. Дівчат знайшли, як могли, захистили. Тепер слід не пустити до них мага, який ставив перший захист, і все буде гаразд. Прийде допомога. Переловить ненормальних закликачів. І Дару з напарницею нарешті вирушать додому.

— Почекаємо! — хором сказали капітан Келен та Неміна.

Переглянулись, посміхнулися один до одного і капітан додав:

— Почекаємо біля печери, де вони співають. Якщо щось піде не так, то втрутимось. Якщо когось відправлять за дівчатами, тихенько його стукнемо і покладемо відпочивати. Зв'язаним. І по обставинам.

Дівчина кивнула.

— А з магом ми що робитимемо? — спитав розумний капітан Тарса.

— Хм, — сказав Келен, знову витягнув свої висюльки, вибрав три штуки і вручив супутникам. — Пасивний захист, — пояснив. — Якщо наш маг не один із десятки найсильніших — витримає.

— Звідки в тебе такі речі? — зацікавився капітан Тарса.

— Подарунки.

— Ага, подарунки, — явно не повірив Тарса, але далі не став розпитувати.

До закликачів бога йшли обережно і тихо, як виявилось, не дарма. Людей, котрі йшли назустріч, вони почули, притиснулися до стін, намагаючись злитися з нерівностями і легко їх зловили. Перший навіть пискнути не встиг. Другий розродився промовою про те, що невідоме божество покарає святотатців, за що й отримав кулаком у живіт. Його спробували розпитати, що зараз роблять його однодумці. Але виразних відповідей так і не отримали. Чоловік ніс такі нісенітниці, ніби був варварським розмовляючим з духами, котрий напився мухоморової настоянки.

— Ідемо далі, — вирішив капітан Келен.

І вони пішли.

Кілька разів повернули туди-сюди, Неміні навіть почало здаватися, що вони заблукали. А потім залунала пісня, не та, яку вони вже чули. І заверещала жінка. Капітани переглянулись і кинулися вперед. Келен легко випередив Тарса. Неміна лайнулася і побігла за ними. Дару ошелешено пробурмотів:

— Ще одна дівчина? — І побіг слідом.

Неміна обігнала всіх. Перша вдерлася до печери, збила з ніг кількох співаків, як мавпа залізла на плечі наступному і далі побігла мало не по головах. Зате дівчину врятувати встигла, мужик, що цілився жертві в серце в наступну мить ловив нутрощі, що вивалюються з живота. Двох здоров'яків, що притискали дівчину до залитого кров'ю кам'яного столу, тінь полоснула кінчиком меча по шиях. А ось далі раптовість закінчилася, співаки зрозуміли, що щось, що рухається з неймовірною швидкістю, їм не ввижається, і спробували напасти. Якби їх було менше, цей номер не пройшов би. Але їх було багато, дуже багато.

Якоїсь миті Неміну смикнули назад і перед її обличчям пролетіла палиця. Дівчина спробувала вирватися і не відразу зрозуміла, що тримає її Келен.

— Обережно! — гаркнув капітан і спробував витягти її в коридор.

— Дівчина! Забрати! — рвонулася Неміна.

— Дурепа! — закричав капітан, шпурнув її назад, і пішов за жертвою.

Поволі пішов. Але якось так, що ті, хто намагався напасти, промахувалися, налітали один на одного, спотикалися і падали.

Неміна відверто милувалася. Вчитель говорив, що тіні можуть навчитися передбачати рухи супротивників. Якщо вони мають хоч крапельку таланту тактика. Але бачила це дівчина вперше. А сама навряд чи навчиться.

А потім стало не до милування. Закликаючі бога схаменулися, помітили Неміну, Дару і Тарса, що стояли стовпами біля входу в коридор, щоб не дозволити нікому втекти, і вирішили, що з цим потрібно щось робити.

Неміна їм широко посміхнулася.

— Нападайте, — запропонувала, хитнувши мечами.

Адже головне, не підпустити цей натовп надто близько і дочекатися допомоги.

А взагалі Неміні було весело. Нарешті з'явилися противники, яких можна бити, не думаючи, чи виживуть вони після цього, чи ні. Причому ці противники не тікають, хіба не щастя?

Дівчину Келен, здається, витяг і віддав Дару. Неміна у цьому не була впевнена. Чи то бачила, чи то подумала про це і воно вписалося в пам'ять, наче сталося перед її очима. Противники були безглуздими. То нападали по одному. То всім натовпом, штовхаючись і заважаючи один одному. І вона захопилася. Як на тренувальному полі із залізними мурахами. Дуже схоже. Потрібно втриматись на місці і тоді вчитель буде задоволений.

А може, й не буде. Адже учениця завжди забувала, що ці штуки можуть зайти за спину.

— Дурепа!

Голос був зовсім не вчительський.

Широкий острівний меч-лист пролетів над головою, дівчина з подивом виявила, що сидить. Спробувала встати, лягнула спритного блондина в довгому шкіряному обладунку і здивовано витріщилася на арбалетний болт, що пробив його щоку.

— Прийшли? — спитала дівчина і зробила найбільшу дурість, на яку була здатна в такій ситуації.

Насправді Неміна хотіла бути воїном. Справжнім. Як батько в молодості та дядько досі. Але її не взяли. Навіть не через те, що дівчина, а через дивні реакції, властиві третині обдарованих Лучниці. Їх несе, вони губляться у просторі і просто йдуть уперед, у якийсь момент забуваючи, чому вони туди йдуть. Потім їх щось відволікає і вони переносять точку інтересу зовсім не те, на що потрібно в цій ситуації. Спокійно залишають недобитих ворогів та йдуть до інших. Або застигають на місці, бо поранений супротивник нагадав молодшого брата. Або обертаються, миттєво забувши про супротивників, і починають виглядати того, хто стріляв із арбалета.

У Неміни запаморочення тривало лише кілька секунд. Потім вона схаменулась, а світ встиг змінитися. Дару розмовляв із високим незнайомим чоловіком. Капітан Тарса кудись подівся. Закликачі бога задкували, збиваючись у купу. А капітан Келен притискав до ребер зліва долоню, а навколо неї розросталася червона пляма.