розділ 61

У підземеллях було запорошено, порожньо і безлюдно. Іноді траплялося натягнуте викрадачами дівчат сміття: колоди, уривки вітрил, брудні мішки, чоботи без підміток і навіть проржавіла наскрізь кольчуга стягнута з якогось стражника. Пошуки йшли непогано – завдяки компасу вчасно повертали, вибирали правильний коридор і йшли так швидко, як могли. А потім опинилися в тупиці і стрілка компаса почала показувати в протилежний бік.

Неміна завмерла і навіщось доторкнулася до стіни.

— Вниз! — одразу збагнув капітан Келен.

Довелося повертатися, шукати сходи і знову бігати коридорами, поки стрілка знову не розвернулася.

— Вниз! — сама не знаючи, чому зраділа тінь.

Цього разу вони пролетіли три сходові прольоти, вирішивши, що закликачі невідомого божества спустяться нижче. У новому коридорі знову нікого не було. Довелося спускатися ще нижче і ще, а потім плюнули та й пішли у підвали.

Спів почули відійшовши від сходів лише на кілька кроків. Співали урочисто та красиво, але зовсім недоречно.

— Погано, — сказав капітан Тарса.

— Чому? — запитала Неміна. Те, що погано, вона й так знала, але капітан, мабуть, знав більше.

— Варвари, східні. Вони так співають, коли предків викликають. Їхні предки можуть просити допомоги у богів. Я там жив ціле літо, чув.

— І що?

— Неправильні слова.

— Неправильні?

— Так. І варвари тут навряд чи є. Швидше тут зібралися недоумки, які дізналися страшну варварську таємницю і чомусь вирішили, що її можна пристосувати до своїх потреб.

— Вважається, що варвари цю таємницю отримали від бога і що якщо змінити прохання, то може прийти сам бог, — сказав начитаний Дару.

— Дурість, — чомусь усміхнувся капітан Келен.

— Але в цю дурість вірять. Я знав одного віруючого. Щиро вірив, він навіть битися поліз.

— А до чого тоді дівчата? — здивувалася Неміна.

Варвари людських жертв не приносили. Вони різали баранів, спалювали торішні снопи та часникові в'язки, іноді приносили новонароджених і називали їх на честь предка, чий дух зволив прийти на заклик.

— Вони хочуть здобути бога, — недобре посміхнувся капітан Келен. — І думають, що боги можна зліпити із людського дару. Головне, щоб людей із цим даром було багато. Тоді він збереться на ціле і перетвориться на божество.

Неміна після цих слів навіть спіткнулася. Про це вона чула. Тільки промишляли подібним якісь божевільні у королівствах. З імперії цих безумців давно вигнали. Їх навіть у королівствах не шанують, просто там легше сховатися і наловити бродячих магів. І на тобі, ловлять дівчат, співають, причому на перших землях імперії.

— Якщо співають, то ще нікого не вбили, — оптимістично сказав Келен. — А враховуючи, скільки в них дівчат, навряд чи почнуть їх приводити раніше, ніж закінчать. Ще втекти спробують. Співати завадять.

— Ходімо!

Неміна вирішила сама перешкодити співати. Так перешкодити, щоб ті, хто вижив, пошкодували про те, що взагалі народилися. Бог їм знадобився! І що вони збираються із цим богом робити? А головне, як? Боги смертним не підкоряються.

На жаль, Келен помилився. Бажаючі здобути бога далеко відійшли від варварських ритуалів і замість гілок липи у них з кожного боку світу на стінах висіло по дівчині. Давно і надійно мертвій дівчині. Неміна на нещастя саме одну з них у першу мить побачила, тому витріщилася і застигла перешкодивши чоловікам, що біжать слідом, з криками увірватися в печеру.

А може, завмерла на щастя. Тому що вид мертвих дівчат увімкнув мізки, причому у всіх і одразу.

— Що будемо робити? — запитав Дару.

Капітани переглянулись.

— Потрібно знайти викрадених, — вирішила Неміна. — Їх, напевно, хтось охороняє. І цей хтось здогадається взяти заручників. Або почати вбивати, сподіваючись, що бог і так прийде навіть без пісні.

— А ці, — вказав мечем капітан Тарс на співаків.

— А цим краще не попадатися на очі. Поки що. А потім треба не дати їм розбігтися, — войовничо сказала Неміна.

Співаків їй хотілося передушити голими руками. Стримував від дурощів несподівано серйозний погляд капітана Келена. Такий погляд йому дуже личив. Він навіть став схожим на гідного члена суспільства.

Закликачів бога обходили коридорами, вирішивши, що дівчат тримають десь недалеко. Бродили б напевно довго, якби не почули незадоволений чоловічий голос, який перераховував чиїхось предків-збоченців. Неміна йому зраділа як рідному. А вже як її порадувало, що придурок стояв посеред коридору, на самоті і лаявся на стелю. Він би напевно навіть дракона, що підкрадається, не помітив, так захопився.

— Привіт, — проникливо сказала йому на вухо тінь, затиснувши рота долонею.

Він щось промимрив і спробував вирватися, за що й отримав по потилиці.

— Придурок! — обізвала його дівчина, штовхнула і пішла далі, вирішивши, що раз коридором вештаються мужики, то й полонянки поруч.

Наступною підказкою були гучні схлипи та шушукання.

Рятувальники перезирнулись і пішли на звук.

Дівчата знайшлися буквально за поворотом. Вони сиділи на мішках, деякі спали, притулившись одна до одної. Інші плакали чи перемовлялися. Більшість виглядали відверто погано. Брудні, худорляві.

— Сволота, — сказала Неміна.

Дівчата дружно шарахнулися і напевно втекли б, якби був другий вихід.

— Неміна! — схопилася на ноги Еллан, і тінь зітхнула. Вона жива і виглядає краще, ніж решта дівчат. — Не підходь, тут невидима стіна, що вбиває!

Неміна застигла і лайнулася. Зрозуміло, чому дівчата не розбіглися. І забрати їх звідси не вдасться. Із захистками, особливо такими небезпечними, розбиратися має маг. Якого серед присутніх немає. Але й залишати дівчат тут не можна було. Мало хто прийде.

— Ми просто поставимо ще один захист, — усміхнувся капітан Келен.

— Кличемо нелюда?

— Навіщо? У мене все з собою, — порадував Келен і дістав із-за пазухи гроно різноманітних підвісок. — Ось цей, — вибрав нічим не примітний золотий трикутник.