розділ 59

На подив Неміни без особливих складнощів вмовилася не тільки дівчина, а й сам нелюд. Він навіть зрадів і сказав, що так менше сил витрачає. Яких саме уточнювати не став, а тінь вирішила не питати — ще розсердиться і передумає.

Дракон задумливо зжер три видані рубіни і добродушно вислухав обіцянки купити йому гору каміння. Різного. Потім важко зітхнув — мовляв, чого ще від вас безкрилих чекати — але відмовлятися від польоту не став. Начебто.

А ось після переговорів із транспортним засобом розпочався цирк. На дракона треба було залізти і якось там закріпитись. Капітан Келен не хотів летіти до Південного моря, йому треба було одразу до Серединного моря. Чому, він пояснювати відмовлявся. Йому налаштуватися треба було. На щось загадкове.

Денеєн сполошно бігав туди-сюди. То щось забув, то щось повернувся, то щось згадав. Марині хотілося його вдарити. Тому що він прикидався. Напівкровці взагалі невластиво забувати і згадувати. Може він там захист довкола брата плете, бігає для того, щоб ніхто не запідозрив?

А потім, ламаючи всі стереотипи, ця сволота насправді забула. Накапати крові на ганчірочку. Про що трагічним пошепком повідомив Марині на вухо. Як у неї після цього вийшло штовхнути Денеєна так, що він звалився, спіткнувшись об драконів хвіст, дівчина сама не зрозуміла. Але спостерігати за тим, як він гидливо вибирає з волосся дрібне липке насіння якоїсь рослини було цікаво.

Напівкровка в результаті вилаявся, обізвав обраницю брата незрозумілим словом і пішов помахуючи тією ганчірочкою.

— Дурдом! — сказала Марина.

Неміна все ще шипіла на капітана Келена, намагаючись добитися від нього відповіді. Капітан Тарса пофігістично розрубував на частині чергову тушу та згодовував шматки транспортного засобу. Підозріло зелений Дару сумно дивився на драконове крило. Чи він уже літав на цих рептиліях і йому не сподобалося, чи висоти боявся, чи йому стало недобре через дрібні смужки, що перетікали одна в одну через посмикування крила.

Врешті, після всіх забігів і суперечок, було вирішено кріпити до дракона паланкін. Марина здивувалась цьому польоту думки, але вирішувала не втручатися. Раптом вони знають, що роблять і помісь нош з наметом на спині дракона тільки в її уяві виглядає по-ідіотськи?

Виявилося, не лише. Впоравшись із закріпленням паланкіна між крилами компанія вишикувалася перед драконом і скептично дивилася на результат своїх дій.

— А ми туди всі вліземо? — запитав Дару.

— Вліземо, — легковажно відповіла Неміна. — Головне, щоби ми звідти не випали.

— Прив'яжемося, — підозріло посміхнувся капітан Келен.

— Давайте хоч цю ганчірку знімемо, — запропонував капітан Тарс. — Безглуздо виглядає.

З ним погодилися і на відокремлення намету від ношів витратили ще цілу купу часу. Витратили б ще більше, але капітан Тарса згадав про сокиру і справа пішла швидше.

А Марина зрозуміла, що вони збираються зробити велику дурницю. Дуже велику. Це якими ненормальними потрібно бути, щоб дружно полізти в паланкін без даху, прив'язаний замагіченими мотузками на спині здоровенної ящірки, що літає? Ось, наприклад, їй воно навіщо? Чи не краще умовити Денеєна відкрити черговий шлях? А нюхачі та капітан нехай самі летять куди хочуть.

До вмовлянь Марина приступити не встигла — компанія почала грузитися в паланкін. Дару при цьому хитався і намагався впасти. Неміна на нього шипіла як найнатуральніша змія. Капітани про щось тихо сперечалися і намагалися один одного пропустити вперед. Денеєн підсадив обраницю брата і тихенько, так що тільки вона почула, сказав:

— Усе життя мріяв на драконі політати.

Хлопчик, підліток, якщо згадати, як виглядала його людська половина, що з нього взяти?

— Гаразд, полетіли, — зітхнула дівчина.

У паланкіні так-сяк розсілися, прив'язалися і Марина вирішила запитати про те, як довго доведеться летіти в такому становищі? Сидіти було незручно.

— Як пощастить, — підозріло добродушно сказав Денеєн. — Дракони теж уміють створювати шлях, ніхто не знає як, але іншого пояснення їхнім раптовим зникненням немає.

— І?

— Вони його творять не відразу. Спочатку кружляють у небі. Чи то налаштовуються, чи щось шукають, хто цих створінь знає?

— Ага, — сказала Марина. — А потрапимо ми куди треба?

— Так! — упевнено відповіла Неміна. — Я була в горах біля Серединного моря. Практику проходила. Місце пам'ятаю і думала саме про нього, коли дракон дивився на мене.

— Ага, — ще раз сказала Марина.

Щось її не переконали.

До всього хорошого виявилося, що дракону для зльоту потрібно розігнатися. Відчуття у пасажирів при цьому були незабутні. Точно як у годину пік, у забитій маршрутці, роздовбаною початим ремонтом дорогою. Ось один на один. Все деренчить, то провалюється, то злітає і люди стикаються один з одним.

А потім дракон злетів і шлунок Марини спробував провалитися у п'яти. Дару став ще зеленішим, а сволота Денеєн усміхнувся, йому все подобалося, екстремалу малолітньому.

— З ким я зв'язалася, — пробурмотіла Марина і вирішила не звертати на нього уваги.

Дракон кудись летів, пасажири та драконові крила закривали для Марини краєвид. Вгорі пливли хмари і кудись поспішав великий птах.

На щастя, політ закінчився швидше, ніж паланкін помітно сповз праворуч. Непомітно він начебто сповзав, правда, дівчина в цьому не була впевнена. Дракон почав летіти повільніше. Неміна ризикнула перегнутися через край, помилувалася пейзажем і голосно закричала про те, що летіти треба ліворуч. Капітан Келен з нею не погодився і зажадав повертати до води, причому відлетіти треба було подалі від берега.

Жодної води Марині видно не було, але їм видніше, вони сидять з краю. Дракон послухався чоловіка.

Потім пасажири спостерігали за тим, як капітан Келен урочисто витягає з-за пазухи висюльку на мотузку. Дає помилуватися цією штуковиною спочатку недовірливій Неміні, якій пообіцяв, що прямо зараз унизу на воді з'явиться якась частина імперського військового флоту. Потім Денеєну захопленому роботою майстра. Потім Марині, якій було просто цікаво, що воно таке. Виявилося, що прозорий овальний камінчик, у центрі якого незрозумілим способом намалювали коло з магічних символів.