розділ 58

— І де ми будем його випробовувати? — спитала Марина, розгладжуючи пальцями листочок із черговим відповідним заклинанням.

— Відкрию шлях до пустельної місцевості. Випробуємо. Повернемося, перевіримо, чи прокинувся Ілієн, якщо ні, шукатимемо далі.

— Угу, гарний план.

— Годуємо дракона і підемо, — вирішив Денеєн.

Саме біля дракона їх знайшла палаюча гнівом тінь. Вона з підозрілою ніжністю подивилася на рептилію, веліла нікуди не йти і кудись помчала.

— Дивна якась, — сказала Марина закипаючому демонові.

Вимогу Неміни вони благополучно проігнорували. Шлях Денеєн відкрив у підозріло знайомий степ. Навіть фальшиві ромашки з блакитними прожилками були. Символи Денеєн малював вугіллям на світлій дощечці, рвати траву, за його словами, напівкровці сьогодні не хотілося. Марина покликала вітер, наповнила силою, ганчірочка з краплею крові Ілієна спалахнула і розсипалася дрібним попелом. Але нічого не сталося. Дівчина це відчувала. Навіть перевіряти не треба. І трава навколо почала якось підозріло рости та густіти.

Денеєн сплюнув і поспішно намалював на другій дошці символи для відкриття шляху.

— Це було щось для полів і городів, — сказав дівчині, що зажурилася. — Шукаємо далі.

Заклинань, придатних для магів, що володіють тільки вітром, було небагато, і нічого для пробудження чого б там не було більше не знайшлося. Попри те, що Марина встигла перемалювати всю книгу.

— Так, — сказав напівкровка. — Щось ми не те робимо.

— Що?

— Не знаю. Хоча… Знаю! У тебе ж не лише вітер! У тебе жива, мертва та втілена сили! Просто вони не розбуджені. Отже, треба будити, на що в нас часу немає, та й приманимо ми цим поєднанням когось цікавого майже напевно.

— І що робити?

— Тобі доведеться випити настоянку з кореня чорної хрестоцвітки.

— Випити?

— Так, випити.

— І що зі мною після цього буде?

— Ти тимчасово втратиш кайдани.

— Які ще кайдани?!

— Внутрішні. Після цього нормально розбудити твої сплячі сили буде неможливо років п'ять. Але для тебе це особливого значення не має. Ти за ці п'ять років ледве встигнеш навчитися добре справлятися зі своїм вітром. Поки що ти дієш дуже грубо і бездарно втрачаєш енергію.

— Зрозуміло, — сказала Марина.

Денеєн напевно знову бреше, точніше про щось мовчить. Але хіба є вихід?

— Гаразд, — підозріло добрим тоном сказав Денеєн. — Я піду куплю хрестоцвітку, а ти поки що шукай заклинання, в яких є символи всіх твоїх сил.

— Добре.

На цьому й розійшлися.

Ілієн тихенько лежав, майже не дихав і не міг зупинити свого ненормального братика. І своїй обраній нічого не міг пояснити. А вона підозрювала, що це не завадило б.

— Сплячий красень, — пробурмотіла дівчина, розкладаючи перед собою листочки з перемальованими з книги заклинаннями.

Дуже хотілося погладити демона по руці, поскаржитися йому на брата. Але... немає часу, потім поскаржиться, коли сон-прокляття пропаде.

***

— Де він?!

Схоплений за шкірку й піднятий у повітря моряк задригав ногами й захрипів. Дихати не було чим. Щось відповісти у такій ситуації ненормальній дівиці неможливо. Хто б їй це пояснив?

— Хто? — спитав моряк, коли Неміна зрозуміла, що душить його і опустила на землю.

— Твій капітан!

Злості в очах дівчини було стільки, що навіть досвідчений чоловік відчув себе незатишно.

— У доках, — здав капітана. — Уточнює, що хоче поміняти на кораблі.

— А-а-а-а… — зраділа дівчина і, відштовхнувши моряка, помчала до доків.

Про те, що її туди можуть не пустити, вона не думала. Нехай спробують.

Спробували.

Чоловіка, який вчепився в рукав, вона протягла з десяток кроків, а потім гидливо струсила, ще двоє відреагувати на її появу не встигли. «Воронячі крила» знайшовся швидко. Він виділявся на тлі інших кораблів у доку, чим саме, Неміна не зрозуміла, але швидше за все самобутністю. Корабель стояв на воді. Витягнути його чи не намагалися, чи не збиралися, чи спробували, але виявили на ньому якесь заклинання благополучно блокуюче підйомне. Тому й капітана покликали насправді. Чи вони тут по-старому? Закачали воду, завели корабель, відкачали воду. Чи взагалі припливу-відливу чекають? З перегородками напоготові.

У доках Неміна розбиралася слабо і різницю навряд чи помітила б.

А ось що гірше — капітана Келена помітити також не виходило.

— Що прекрасна сіна тут робить?

Питання пролунало за спиною і так несподівано, що тінь підстрибнула.

— Тебе шукаю! — гаркнула вона від несподіванки. Чесно кажучи, дівчина навіть не пам'ятала, коли востаннє комусь вдавалося до неї підкрастися.

— Да?

Капітан схилив голову на бік, потім на другий і хмикнув.

— Мені потрібна допомога!

— У цьому я не маю сумніву. Прекрасна сіна згадує про моє існування тільки тоді, коли їй більше нема кому допомогти.

І посміхнувся. Сволота!

Щоки стали гарячими, вуха теж.

Цього ще не вистачало!

Неміні довелося глибоко вдихнути, видихнути і почати переговори спочатку.

— Ви можете врятувати безліч життів, — заявила дівчина, вирішивши не розмінюватися на дрібниці. — Для цього лише треба вийти в море, далеко в море, щоб я могла попросити допомоги і ніхто не міг підслухати.

— Зрозуміло, — сказав капітан.

І що йому зрозуміло?

— Де вони? Там є велика вода? Не обов'язково море, можна судноплавну річку, озеро.

— Там є Середнє Море! — порадувала капітана дівчина і тільки потім зрозуміла, що він ставить якісь не ті запитання. — Стривай…

— Все гаразд, розповідай де точно, я мушу тобі допомогти.

— Що?!

— Мене попросили. Все одно нам було по дорозі, то чому б не допомогти дівчині та другу? Ось я й погодився.

— Другу?

— Ти його не знаєш. Натомість він знає твоїх начальників. Усіх.

Поки Неміна здивовано плескала очима, він узяв її за руку і кудись потяг.