розділ 56

Чому Дару понесло до саду, він і сам не знав. Начебто хотів увійти в будинок через чорний вхід, тільки трохи промахнувся. А потім захотів яблук. Яблука, вони ж у саду ростуть, правильно?

Яблуні все не траплялися і не траплялися. Дару вперто йшов і йшов. Йому здавалося, що вперед, а насправді хвилеподібно та сильно вліво.

Закінчилися пошуки фруктів тим, що хлопець спіткнувся, розтягнувся на траві і смачно вилаявся. Потім Дару сів, пошарив долонею в траві і замість очікуваної гілки намацав щось тепле й пухнасте. Почухавши маківку, він витяг із трави це щось і трохи на нього подивився. Що це таке, хлопець не зрозумів, просто ніколи раніше нічого подібного не бачив. Найбільше це було схоже на волотку з пір'я, тільки чомусь гнучку, замість пір'я була шерсть, а ще дуже велику. Дару в руках тримав тільки частину, все інше ховалося в траві.

Трохи подумавши, Дару потягнув волотку до себе. Вона якийсь час слухняно тяглася, а потім застрягла. Хлопець хмикнув, ще трохи подумав і вирішив, що треба смикнути, що він і зробив. Волотка не далася. Дару смикнув ще раз і ще. Він уже почав подумувати про те, щоб покликати на допомогу Неміну, коли знахідку потягли в інший бік. Дару вчепився в неї щосили, вважаючи, що це його здобич. Спробував тягнути назад і тоді волотка сіпнулася вгору-вниз і розпушила шерсть. Здивуватися Дару не встиг. Він тільки збирався це зробити, як справа щось затріщало і з небес опустилася голова дракона. Добре було б якби відрубана, але з цим не пощастило. Голова була жива, кріпилася до шиї і витріщалася на людину помаранчевими очима.

— Ага, — зрозумів нюхач, відпустив хвіст дракона, і зробив тактичний відступ, не встаючи на ноги і спиною вперед.

Дракон шумно зітхнув і впустив голову в траву.

— На добраніч, — з почуттям побажав Дару і поспішно втік.

Перша, кого хлопець зустрів у будинку, завдяки щасливому випадку виявилася його напарницею. Дару схопив її за спідницю, з подивом відзначивши, що стоїть рачки, і, задихаючись, розповів про дракона з волоткою на хвості. Неміна у відповідь похитала головою, схопила його за комір і потягла на кухню. Слуг, як не дивно, там не виявилося, напевно знайшли безпечніше місце для проведення часу. Натомість цебро з водою було. Стояло біля корита з втопленими ганчірками, нікого не чіпало.

— А зараз ти протверезієш, — похмуро пообіцяла напарниця і макнула Дару головою у відро, наче кошеня в напружену калюжу.

Хлопець побулькав, потім покашляв і знову спробував розповісти про дракона.

— Я підозрювала! — порадувала його Неміна і знову вмочила у відро.

— Я тверезий! — спробував довести Дару.

— Що? — перепитала Неміна, не зрозумівши, що він хотів сказати своїм невиразним меканням і ще раз повторила процедуру.

Виплескавши головою напарника половину води на підлогу, дівчина нарешті задовольнилася результатом. Струснувши його, вона похмуро запитала:

— Де ти бачив дракона?

— У саду, — сказав блондин, намагаючись утихомирити стукаючі зуби.

— В нашому?!

— Так.

— Він на тебе напав?

— О! Скоріше я на нього, — признався хлопець.

— Що?!

— Я випадково! Я не знав, що то його хвіст!

— Що?!

Дару глибоко вдихнув і розповів про волотку. Напарниця відповіла захопленим поглядом. Невідомо, що б вона ще сказала, але в цей момент у кухню ввалився нелюд, з величезним пакунком в обіймах.

— Ага! — радісно вишкірилася тінь.

— Мені лише потрібний ніж, великий, на якийсь час, я не збираюся його красти.

Невдоволення нелюда могло вистачити на всіх вартових столиці разом узятих, які довідалися, що їхню зарплату вкрали.

— Дракона годуватиме, — зрозумів Дару і вирішив, що з нього вистачить. Далі нехай розбираються самі. А він піде, переодягнеться і ляже спати.

Неміна посварилася, наказала нелюдеві нікуди не зникати, поки вона з ним не поговорить і кинулася наздоганяти напарника. Спіймала вона його в кімнаті, де він, плутаючись у рукавах, намагався стягнути мокру сорочку. Довелося йому допомогти. У процесі дівчина розповіла, що доки хлопець десь пив, її встигли викрасти, вона встигла втекти, а потім розпитати замовника викрадення.

Дару на новини відреагував мляво. Він довго шукав суху сорочку, ще довше її одягав, гаркнувши на напарницю, яка спробувала знову допомогти. Зволив похвалити Неміну за те, що вона кинула маячки на голови громилам, які днями якраз вирушають туди, куди відвозять неініційованих відьом. Разом із черговою партією дівчат. А потім Дару почало хилити у сон і розмову довелося відкласти.

Нелюдя Неміна знайшла в саду. Він сидів на траві, відрізав від козлиної, судячи з запаху, туші шматки м'яса і зворушливо посміхаючись, кидав їх у відчинену пащу дракона. Над головою хлопця стояла все ще не відмита обраниця його брата і сумно вимагала обіцяну балію. Нелюд мляво відмахувався і продовжував обробляти тушу.

— Та-а-а-ак, — багатообіцяюче сказала Неміна. — Тепер ви. Де ви цю тварюку взяли?

—Я купила, — повинилася Марина. — А потім воно ожило, хоч мав прокинутися Ілієн.

— Ожило?

— Я купила череп. Його на склад не захотіли взяти.

— Прекрасно. Тепер робіть що хочете, але якщо це приверне чиюсь увагу до того, як я поїду з міста, ви пошкодуєте.

— Ага, добре, — не стала сперечатися Марина. — А де тут можна помитися? У місто я в такому вигляді не піду, а в будинку ванни я не бачила. Точніше бачила, але там спочатку потрібно ванну відмити і незрозуміло, як туди доперти воду.

— У пральні. Все одно нею не користуються, а амулет для підігріву ще тримається. Пральня біля кухні.

— Добре. А вода?

— І там вода є.

— Чудово!

Дівчина посміхнулася і життєрадісно пішла шукати пральню. Як мало потрібно людині для щастя.

***

Якби Неміна знала, що в той час, коли вона розбиралася з головою варти, напарником і драконом, Еллан і капітан Тарса бредуть дорогою до Третьої брами міста, вона б плюнула на все і пішла простежити, щоб переконатися, що з ними все гаразд. Але Неміна не знала. А ще і нюхачі, і Тарса, і сама Еллан були певні, що замасковану дівчину не впізнають. На неї навіть не стали накладати ілюзії, вони привертають увагу всіх більш-менш хороших магів. Тож ілюзії замінили на перуку та товстий шар гриму. Тільки це також не допомогло.