розділ 54

Неміна передала нелюда на руки дівчинці і з почуттям виконаного обов'язку пішла радувати напарника тим, що поки ніякої допомоги вони не отримають, і взагалі повинні діяти за обставинами. Дару слухняно зрадів, обізвав начальство поганим словом і, заявивши, що йому треба напитися і подумати, кудись пішов. Напарниця провела його незадоволеним поглядом. Цікаво, що на нього найшло?

«Найшло», як виявилося, чоловік, якого Неміна врятувала від розправи. Він нахабно валявся на ліжку Дару і побачивши дівчину, зажадав, щоб вона принесла вина, та не простого, а якогось особливого і, напевно, дорогого. Бо в нього голова болить. І зайнятися нема чим. Так і взагалі.

Неміна кивнула, уважно на нього подивилася і зрозуміла, що напарник їй дорожчий за якогось постачальника для борделів.

— Так, — сказала вона, зачинила за собою двері кімнати Дару і, склавши руки на грудях, уважно подивилася на Алаля.

Того не вразило. Він посміхнувся і захотів, щоб жінка поспішила. Ще й адресу сказав, магазинчика в якому те вино продається.

Жінка хмикнула і справді поспішила. Спритно зв'язала нахабного мужика його одягом, засунула в рот кляп, трохи помилувалася і, кинувши на підлогу, засунула під ліжко. Кімната відразу стала виглядати краще. Дару сподобається.

Більше занять собі Неміна не знайшла. Марина і нелюд дружно перекладали книгу, розкидаючи по кімнаті готові переклади, які чимось їх не задовольнили. Слуги вдавали, що вони привиди, які, як відомо, є в будь-якому старому будинку, але мало кому з'являються на очі. Надворі знову зарядив дощ і дівчина вирішила почитати. Все одно поки що зайнятися нічим. Та й не хочеться. Ліниво.

Навіть нюхачам потрібен відпочинок.

А ще краще відпустка. Але до відпустки ще треба дожити.

Читала вона довго та нудно, але читання якось не захопило. Дощ встиг закінчитись і у вікно заглядало сонце, припікаючи шию. Неміна кілька разів на нього озирнулася, але підійти і закрити завісу не наважилася. Мало що з неї випаде, добре, якщо тільки павуки, що здохли. І взагалі, не завадило б у кімнаті прибратися. Он дівчинка нелюда насамперед все вимела і витрусила, хоча постільну білизну теж купила. Тепер при русі завіс з них нічого не сиплеться, вікна можна відкрити, кімнати провітрити. А тут навіть підійти страшно.

Неміна подивилася на ті самі завіси і зрозуміла, що вони її на прибирання не надихають. Зрештою, це турбота слуг і якщо їм не хочеться, то чому прибирати повинні гості дома? А щоб позбутися бруду та пилу в цій кімнаті, потрібно просто швидше зловити викрадачів дівчат і вирушити додому.

Так, а щоб подихати свіжим повітрям, треба піти надвір. Може, і Дару знайдеться.

Прийнявши рішення, дівчина закинула книгу на стіл, швидко зібралася і мало не танцюючи вийшла з дому. Ноги несли її до порту. Дару там навряд чи знайдеться, не настільки йому сумно і погано, щоб пити з вантажниками та жебраками, зате там може бути капітан Келен. Або хтось, хто розповість, куди він подівся.

«Воронячих крил» у порту не виявилося, але дідок, що не встиг похмелитися, в обмін на монетку розповів дівчині, як швидко дійти до доків, де корабель напевно знаходиться. Неміна зітхнула, подивилася на дахи, якими було б ще швидше, але вирішила не привертати зайву увагу. У цьому місті поки що ніхто не знає, що вона тінь, от нехай і перебувають у незнанні. Раптом воно знадобиться.

Стеження дівчина помітила, коли була на півдорозі до доків. Дивне таке стеження. Зазвичай стежити відправляють когось непомітного чи хоча б спритного. А тут чотири амбали, що ледь вписуються в повороти і шумлять так, що не помітити їх міг тільки хтось глухий. Зрідка вони починали вдавати, що йдуть зовсім не за Неміною і виглядало це дуже кумедно, особливо коли вони дружно почали нюхати в’юнок, що звисав з балкончика.

Дівчина трохи поводила їх за собою, вирішивши поки не йти до доків, а потім пішла до якогось вузького і досить темного провулка, дуже хотілося дізнатися, що вони робитимуть у такому разі. Непомітно когось переслідувати там неможливо в принципі.

На подив Неміни двоє з громил галопом промчали повз провулок. Ще двоє, не таючись, зупинилися біля входу.

— Дивно, — сказала дівчина.

Хмикнувши і обізвавши громил ідіотами, вона пішла далі. Не найприємніший провулок у цьому місті. Будинки приліпилися один до одного і стоять суцільними стінами, навіть вікон немає. До дахів хоч і нелегко, але можна дістатися, але не факт, що ці дахи відразу ж не проваляться. Хороших і міцних дахів у розвалюх, що стоять тільки тому, що спираються одна на одну, не може бути в принципі.

До кінця провулка Неміна не дійшла. Назустріч вибігла парочка громил. Інша парочка теж зайшла у провулок. Ті й ті недобре посміхалися і дівчина зрозуміла, що її, схоже, викрадають. Ну не бити ж дівчину відправили чотирьох мужиків. Хто саме викрадає, тінь була невпевнена, але сподівалася, що ті, хто потрібний. Тому вона не стала чинити опір. Заверещала, пометалася туди-сюди, вкусила когось і милостиво дозволила засунути себе в мішок, знепритомнівши через удар по потилиці. Добрі люди навіть зв'язувати не стали і поки її кудись несли на плечі, тінь проколупала в мішку дірку і милувалася краєвидом.

На превеликий подив, притягли її зовсім не до знайомого будинку. Хоч несли садами та якимись підозрілими вуличками, принесли зрештою до багатого будинку. Великого, з білого та чорного каменю, з баштами з боків та високим шпилем посередині даху-купола. Десь цей будинок Неміна вже бачила, тільки не могла згадати де. Усередину її занесли через чорний хід, пропахлий кухнею та собаками, зате кімната, в якій витрусили з мішка, була дуже гарна, хоч і невелика для такого будинку. Мрія молодиці, яка бажає бути принцесою. Все таке витончене, тендітне на вигляд, явно зроблене для жінки.

Неміна стійко зображала непритомність. Громили трохи потопталися і пішли. Встати та озирнутися дівчина на щастя не встигла. Двері знову відчинилися і увійшов голова варти. Помилувався трохи, пообіцяв швидкий переїзд і пішов. Переїжджати в пани тіні не входило, навіть якщо це виявиться місце, де тримають викрадених дівчат, не факт, що вийде звідти з кимось зв'язатися.