розділ 50

Гостям Дару зрадів як родичам, які приїхали пожити трошки. Поки згорілий будинок не відбудують. Незважаючи на це, він ввічливо привітався, не встаючи з мужика на якому сидів як на лаві і задумливо спитав:

— Може його лікареві показати? — тицьнув пальцем у плече чоловікові. — А то він надто довго до тями не приходить.

— Прикидається! — зневажливо сказав Денеєн. — Смердить страхом.

Дару хмикнув, став на ноги і потикав у чоловіка ногою. Той не відреагував.

— Точно прикидається?

— Точно, — широко посміхнувся напівкровка. — Але якщо не вірите, можу його полікувати, народним способом.

— Народним? — здивувався Дару.

— Це коли всі хвороби лікуються кровопусканням і втиранням солі, — пояснив Денеєн.

Чоловік невиразно замикав і спробував відповзти не розплющуючи очей. Далеко не уповз, завадила стіна.

— Я його знаю! — порадував присутніх капітан Келен.

— Кого? — уточнив Дару, відтягнувши чоловіка за ногу від стіни. А то ще бодати її почне, відпочиваючих слуг потурбує.

— Його, — капітан штурхнув страждальця по ребрах.

— Він поганий чоловік, — Марина хихикнула і додала: — Тому ми його з'їмо.

Поганий чоловік став на карачки і спробував уповзти до виходу, але доповз тільки до Келена, який притис його ногою до підлоги, як великого таргана.

— Так, дуже погана людина, — підтвердив капітан. — Красунчик-виродок, який продає дівчат у борделі.

Присутні дружно глянули на постачальника для борделів. Красунчиком він на даний момент не виглядав. Напевно, через синець на половину обличчя.

— А де він їх бере? — наївно спитала Марина.

На неї подивилися як на дурепу.

— Де, де? — передражнила Неміна. — Зманює сільських овець з дому, вони до таких красунчиків міських небайдужі. Інших овець знаходить у місті. Сиріток усіляких, які випурхнули з-під крила міської опіки. Наївних дуреп, які приїхали на ярмарок. Та мало таких, яких шукати особливо не будуть?

— Зрозуміло, — сказала Марина, і згадавши свої поневіряння з викраденнями сказала. — Денеєн, пни його за мене!

Пнув капітан Келен. Напівкровка тільки голосно хмикнув.

На щастя для нюхачів, гості подивилися на надані кімнати і відразу вирушили переносити сплячого нелюда, і у господарів з'явилася можливість спокійно поговорити з постачальником для борделів.

Допитувати погану людину вирішив Дару. Неміна поперемінно залякувала його тим, що поверне туди де взяла, то тим, що відірве голову. На відривання голови чоловік не реагував, мабуть, не вірив. А над «поверне назад» вирішив посміятися.

— Повернеш? — нахабно посміхнувся він. — Дурна баба. Хто лише таких у варту бере? І за які заслуги? Хоча знаю я, які заслуги бувають у гарненьких дівчат.

— Поверну! — широко посміхнулася дівчина і замріяно додала: — Можливо, частинами.

— Дурна баба, — не повірила погана людина. — Тебе першу вб'ють. А я спостерігатиму і буду сміятися.

— Дурний мужик, — зітхнула Неміна. — Я бігаю дуже швидко, мене не спіймають. А ось тебе... — підморгнула. — Скажу, що ти не мій наречений. Помилилася я. Але замість подяки за випадкове спасіння ти мені нахамив і пообіцяв мною відшкодувати збитки. Думаю це їх ще більше розсердить.

— Розлютить? — перекосило чоловіка.

— Розлютить. Вони й так на тебе злі. Я навіть здогадуюсь чому. Ти викрав не ту дівчину із сім'ї. Тепер вони з'ясовуватимуть, куди ти її довів і де залишив. І вони не такі добрі, як я. Я почну ламати пальці, а вони відразу ж їх відрізатимуть.

Пролунало так замріяно, що поганий чоловік зблід.

— І щоб уникнути всього цього, ти маєш розповісти нам усе, що знаєш, — усміхнувся Дару. — Тоді ми сховаємо тебе.

— Що знаю? — перепитав чоловік.

— Так. Для початку представся, а то незручно.

— Ви мене сховаєте? — уточнив.

— Або сховаємо, або закопаємо, — життєрадісно пообіцяла Неміна. — Вибір за тобою. Якщо те, що ти розкажеш нам допоможе, тоді так сховаємо.

— Алаль Кхата, — мужньо представився поганий чоловік і почав розповідати.

Розповідав він довго нудно та досить плутано. Нюхачі дізналися кілька імен та отримали підтвердження, що глава варти до викрадень дівчат має відношення. Тому що Алаля викрадачі не соромилися, балакали про що попало, обговорювали проблеми та обіцяли його відпустити, якщо розповість де потрібна їм дівчина. Він звичайно розповідати не поспішав, бо дуже жити хотілося. А при тому, кого збираються відпустити, так поводитися не будуть.

Нюхачі дружно поспівчували і спробували розпитати та уточнити. Завдяки цим зусиллям вони дізналися про напівзатоплену печеру трохи лівіше за стару міську стіну. У тій печері щось було, що саме, погана людина не знала. Але швидше за все жертовний вівтар. Бо жодна з дівчат, яких туди заводили, не повернулася назад.

— А ми справді везучі, — здивувалася Неміна. — Якщо це те, що я думаю…

— То ти сама туди не підеш! — відрізав Дару. — І я з тобою не піду, бо на цьому наше везіння закінчиться. Адже мене завжди ловлять.

— І що ти пропонуєш?! — підвелася тінь.

Дару чесно замислився. Довіряти місцевій варті безглуздо. Зв'язатися з начальством і вимагати обіцяне підкріплення неможливо. Для цього потрібно умовити капітана Келена відплисти кудись подалі.

— Капітан Келен! — Підстрибнув хлопець. — Ви добре спрацювалися і він навряд чи відмовиться тобі допомогти! З огляду на гостей і ті неприємності, які вони можуть нам завдати.

Неміні ідея сподобалася. Дуже.