розділ 49

Приходити до тями чоловік витягнутий з сіті не поспішав. Напевно, підозрював, що нічим хорошим для нього це не закінчиться. Неміна сумувала і від нудьги витріщалася у вікно. Нічого цікавішого за верхівки дерев і шматка неба там не було, але вона вперто дивилася і чекала, що зараз з'явиться хмара.

Її завзятість було винагороджено. Хмара справді з'явилася. Сіра і неохайна, потягнулася до неба щупальцями і почала осідати.

— Це що? — зацікавилася тінь і зісковзнула з підвіконня. — Дару, зв'яжи його та біжи за мною на стежку, там щось відбувається!

Двері грюкнули за дівчиною, а її напарник сів на ліжко поряд із потерпільцем і задумався про те, де взяти мотузку. Нікуди бігти йому не хотілося. Тим більше, він підозрював, що знову нікого не зможе наздогнати і добра напарниця тягатиме його за собою за комір. Не найприємніше проведення часу.

Неміна призовою конячкою промчала садом, перескакуючи через кущі і якимось дивом не врізаючись у дерева. Біля стежки вона зупинилася, трохи подумала і далі пішла обережно. Дійшла до дірки і зазирнула до неї. На подив бандитів, які викрадали дівчат, там не виявилося.

Пилову хмару повільно зносило у бік базару. А до діри так само неспішно йшли люди і нелюд. Люди знайомі. Капітан Келен озброєний обома мечами. Дівчина — початківець-маг. А от нелюд несподівано інший. Такий же довговолосий і красивий. Ось тільки волосся було сіре, і по красі до першого він все-таки трохи не дотягував.

Неміна зітхнула, відступила від дірки, озирнулася і рішуче полізла в просвіт у чагарнику, де й причаїлася. Дівчина вирішила, що треба за цією трійцею простежити. А то надто воно підозріло.

Нелюд у сад увійшов першим. Завмер на місці і, здається, принюхався.

— Тут хтось є.

— А? — перепитала Марина, в задумі боднувши його спину.

— Тут хтось є, — терпляче повторив сірий, і похмуро подивився туди, де ховалася тінь. — Там, — вказав на випадок, якщо хтось не зрозумів натяку. — Жінка.

Капітан Келен зітхнув. Обійшов нелюда і сміливо підійшов до бузку.

— Вилізай, прекрасна сіна, — попросив стомлено. — Я тебе бачу.

Тінь обурено пирхнула, але вдавати, що її там немає, не стала. Тим більше, найпростіший спосіб дізнатися, що відбувається — розпитати.

Краще б не розпитувала.

— Ти кидатимеш виклик? — спитала Неміна перше, що спало на думку.

Про закони та традиції нелюдів з-за гір вона знала. Батько змусив вивчити і запам'ятати, щоб улюблена дитина не потрапила в смертельно небезпечну ситуацію тільки тому, що через незнання зробила дурість.

— Ні, мені не можна. Але тут і без мене будуть охочі.

— Тебе вигнали? — насторожилася тінь.

Просто так нелюди не виганяють, хлопець повинен був наробити щось надзвичайне. Наприклад, сильно покалічити родича або зруйнувати будинок сусіда. Загалом, небезпечний нелюд, а на людей їм зазвичай начхати. До чужинців вони не дуже добре ставляться. Втім, не без причини, історію Неміна теж вивчала.

— Як ти дізнався, що твій брат… — продовжила розпитування Неміна.

— Я не знав, поки вона мені не сказала, — указав на дівчину, що притискала до живота сумку.

— А, — зовсім розгубилася тінь. — Навіщо ти тоді прийшов?

Ось тільки вигнаних із-за гір нелюдей у цьому місті не вистачає. Для повного та остаточного щастя. Тому що у них є мерзенна звичка лізти куди не просять. Вони так розважаються. А ще вони вміють опинитися у непотрібний час у непотрібному місці. Неміна навіть яскраво уявила, як потай переслідує викрадачів дівчат, намагаючись відшукати їх чергове лігво, і тут з даху падає сірий хлопець і голосно питає,  чому вона крадеться?

— Я не прийшов, — лагідно посміхнувся нелюд. — Мене Марина перенесла. Не розумію як.

— Е? — тінь витріщилася на дівчину.

Ось так взяла та перенесла? Початківець-маг?

Подальші розпитування нічого не дали. Так, знайшла заклинання, точніше схему та слова. Так, стихія вітер, і так, Ілієн навчив її посилювати. Чому ризикнула? Так від розпачу. Хто б не зневірився в такій ситуації?

Неміна зітхнула і перевела невдоволений погляд на капітана.

Негарний. Посмішка нахабна, так і хочеться по цій посмішці врізати. Але ж ухилиться, зараза.

— Чому ти разом із нею ходиш? — Тінь тицьнула пальцем йому в живіт.

— Гарній дівчині небезпечно в цьому місті гуляти на самоті. Деякі вже пропали.

І очі чесні-чесні. Зрозуміло, що бреше.

— А що тут прекрасна сіна робить? — вирішив поцікавитись в свою чергу Келен.

— Живе! Там! — і вказала на садок за спиною. — Побачила пилюку, вирішила подивитися, що відбувається.

— О! — сказав капітан.

Подумав, поправивши меч на попереку. Усміхнувся сонцю, потім Неміні.

— Прекрасна, чи дозволиш ти спитати тебе?

Тінь про всяк випадок відступила на крок. Таким тоном нічого хорошого не питають та не пропонують.

— Дозволю, — сказала. Цікаво ж.

Пропозиція у капітана була несподівана і оригінальна. Він напрошувався у гості. Причому, не один, а з обома нелюдами та обраницею біловолосого. Мовляв, заборгував, тепер намагається допомогти дівчині. Капітан обіцяв сплатити за проживання. Стверджував, що парочка нюхачів єдині, кому він може довіряти в цьому місті, а тримати сплячого нелюдя в гостьовому будинку безумство. На кораблі також не може залишити. «Воронячі крила» потребували очищення днища та дрібного ремонту.

— Гаразд, — сказала Неміна.

Капітан від несподіванки затнувся на півслові.

А чом би не пустити їх пожити? Поки ця компанія буде в будинку жодна розсудлива людина туди не полізе. Це вам не гостьовий будинок, в якому незнайома людина не привертає уваги. Тож будь-кого, хто спробує з'ясувати, чим насправді займаються нюхачі зі столиці, сірий нелюд порве на клаптики. Бо поряд беззахисний брат. І до справ нюхачів лізти ніхто не буде. Якщо добре попросити.

— Гаразд, — повторила Неміна. — Ходімо. Покажу вам будинок. Може, ще передумаєте.