Жила романтична дівчина. Ні, вона була розумна і не вірила, що лицарі були суцільно благородні, королі гідні трону, а революціонери дбали виключно про блага народу. Але в те, що хоч десь і колись такі були їй вірити хотілося.
А потім вона стала богинею, що робити з божественною силою не знала і вирішила, що обдаровуватиме нею тих, хто цієї допомоги гідний.
Таких, звісно, виявилося мало. Причому, шукати богиня-початківця могла тільки на підвладній їй території, а це було зовсім вже прикро. Але цю проблему Світла богиня вирішила. Вона почала передавати свій дар через своїх же служителів.
І все б нічого, але служителі також були людьми і часто помилялися. А забрати назад свій подарунок богиня не могла, точніше, могла, але тільки в тих, хто жив на її території.
Отак сиділа якось ця богиня, плакала над черговою невдачею, скаржилася сестрі — Матері ураганів. І запропонувала їй тоді мудра жінка допомогу, яку могла. Вітри, вони є скрізь. І нехай боги ними керуючі не всі були родичами, але один одного вони знали і передати відібраний дар ланцюжком могли.
Світла богиня подумала та погодилася.
Ось тому і вважається тепер, що Світла богиня керує вітрами разом із Матір'ю ураганів.
Люди, вони завжди щось наплутають, а потім і повірять.
А про те, що служителі Світлої богині можуть принести в долонях успіх, знають лише ці служителі. І правильно, що зберігають таємницю. А то б на них полювали й праві й винні. Удача потрібна всім. А те, що її можуть забрати? Головне встигнути скористатися.