розділ 46

Опритомніла Марина на кораблі і відразу згадала що передувало непритомності. Вона схопилася на ноги, збираючись кудись бігти. Спіткнулася і з гуркотом звалилася на підлогу.

— Ну ось, — сказав капітан Келен, що сидів біля дверей.

А потім розповів, що сталося. А Марина несподівано для себе не розплакалася. Було якось порожньо та неправильно. І хотілося заснути. Назавжди. Зовсім не через горе. Просто від лінивості. Спати добре. Взяти ту ж сплячу красуню. Дрихла собі сто років, відпочивала, доки не з'явився принц. А тут сиди та думай, що тепер робити. Краще спати. Може, він прокинеться першим і прийде розбудити.

— Прекрасна сіна, — покликав капітан.

Дівчина тільки зітхнула та почала малювати пальцем кола на підлозі.

Він став на ноги.

— Прийми моє служіння, — сказав Келен, підійшовши майже впритул. — Тимчасове. До того моменту, як розбудиш свого чоловіка.

Вона тільки очима поплескала.

— Що?

— Не питай! Прийми моє служіння, так треба!

Ось як їй пояснити, не вдаючись до подробиць? Нічого пояснювати Келен взагалі не хотів. Просто так треба. Так буде правильно. Зрештою, не міг він кинути в біді дівчину, яка допомогла йому повернути свободу, дар та допомогу богині.

— Гаразд, — смикнула вона плечем. Мабуть, щось відчула.

— Скажи — приймаю служіння того, хто стоїть переді мною. І він мені служитиме, доки Ілієн не прокинеться.

Дівчина повторила і Келен вклонився.

Все правильно. Кому-кому, а їй удача зараз дуже потрібна.

— І що тепер? — спитала Марина.

Адже він чоловік. Він має знати. Або хоча б ухвалити рішення.

Капітан недобре усміхнувся.

— Залишу його на кораблі. Я тобі винен.

— Що? — дівчина здивовано подивилася, але він пояснювати не став.

— Ти поспи, заспокойся, потім подумаєш.

— Потім? — перепитала і перевела погляд на порожнє ліжко.

Снігурчиного братика там не було. Хоча має бути. Начебто.

— Де?

— У сусідній каюті. Там двері міцніші.

— О.

Лінивість нікуди не поділася. Хотілося звернутися в клубок і заснути. На цілу вічність заснути. І нехай вони роблять, що хочуть. Набридли. Всі. Починаючи з Денеєна і закінчуючи ненормальними красунями. Гадюки! Усі набридли. І демони, і боги і відьми.

Відьми?

— Капітане, мені потрібна відьма! Терміново!

Він знизав плечима і подав руку. І нічого не спитав. Чудо, а не чоловік.

Навіщо Марині відьми, вона розуміла невиразно і пояснити комусь навряд чи могла б. Дівчина підозрювала, що та відьма сказала все, що могла. А потім і богиня Вікіна підтвердила. Читай книгу, буди богиню, інакше Ілієн не прокинеться.

Але де цю гидотну богиню шукати?! Розбудити Ілієна, а боги, відьми та всі інші нехай самі свої проблеми вирішують?

Марина глибоко вдихнула і відвела погляд від чобіт капітана за котрим ішла. Виявилося, вони вже у місті. Яскраве та радісне місто. Яким блукають ненормальні дівчата, які бажають виграти місцевий конкурс краси. Ідіотки!

***

Відьма Марині нічим не допомогла. Вона здивовано дивилася на дівчину, що репетувала, і не намагалася її викинути тільки тому, що за спиною стояв усміхнений капітан Келен. А усміхався він вражаюче. Марина коли озирнулася на нього, ледь словами не подавилася.

Вдосталь накричавшись і пославши наостанок відьму нюхати ромашки, Марина вилетіла на вулицю. Капітан вийшов слідом і, примружившись, глянув на сонце.

— Вибачте, — сказала дівчина, зрозумівши, як непривабливо щойно поводилася.

Келен усміхнувся. Добре посміхнувся.

— Я поводжусь дивно, — поскаржилася Марина. — Я мусила хоча б подивитись на Ілієна, а я… мені страшно!

Сльози ринули миттєво і Келен притиснув дівчину до себе.

Марина плакала та думала. Причому думки були напрочуд розумні та правильні. Що за дурість вона робить? Зрозуміло ж сказали, читай книгу і знайдеш у ній відповіді. Так ні, пішла до відьми. У смутній надії, що та якось упорається з проблемою. Ага, розбіглася і все вирішила.

А тепер Марина взагалі стоїть посеред вулиці та ридає. Як остання дурепа.

— Ідемо назад, — запропонував капітан, і вона погодилася.

До «Воронячих крил» Марина дійшла як у тумані.

Якимось неймовірним чином вгадала, за якими дверима знаходиться каюта зі сплячим красенем.

Справді красенем. Блідий, світловолосий, обличчя умиротворене. Хоч бери картину і малюй. Ілюстрацію. До казки. Напевно, ніхто не помітить, що красуня не тієї статі.

Марина хихикнула і нарешті зрозуміла, що з нею діється.

Істерика. Найнатуральніша істерика. І це у той момент, коли треба щось робити. Наприклад, читати книгу.