розділ 45

Здоровенний мужик виявився батьком двох дурнуватих дочок. Старшої та молодшої. Другим у нього був син, той самий, що волочив по місту молодшу. Дівчата мріяли перемогти у демонстрації вбрання та прикрас наречених. Особливо старшій хотілося. Її наступного року мали намір видати заміж. Не кудись, а до столиці. Дурепі б радіти, чоловік молодий, багатий і знатний, так ні, захотілося наостанок затьмарити суперниць.

Розповідала бліда дівчина, вона схлипувала і перескакувала з одного на інше. Хто розповів їй із сестрою про те, що нелюд погодився зробити прикраси для дочки глави рибальської гільдії, нещасна не пам'ятала. А де її сестра знайшла ритуал і сильну річ здатну змусити Ілієна перекинутися на їхню сторону, взагалі не знала. Дівчат не зупинило те, що сильна річ на вигляд була старою і, напевно, дуже цінною і небезпечною. Вони сміливо зарізали кота, а старша сестра ще й крові з пальця накапала. Загалом дурепи, яких ще пошукати треба.

Закінчилося все погано, як завжди в таких випадках. Нелюдя шалені дівчата вистежили. Усю ніч просиділи на сусідньому паркані, бо хтось підказав старшій, що Ілієн під цим парканом пройде. Дочекалися, кинули в нього залитою кров'ю грудкою землі... а далі все пішло не так, як ці дурепи чекали. Нелюд замість того, щоб присягатися в коханні і обіцяти виконати будь-яке бажання, звалився, як підкошений, слідом із паркану впала старша сестра. На завивання молодшої вибіг один із охоронців сусідського будинку. Додумався розбудити господарів. А ті вирушили радувати сусіда.

Найцікавіше, що родичі божевільних дівчат ішли в порт, щоб знайти корабель і вимагати зняти закляття. Келен після цієї заяви лише хмикнув. Дивні люди. Ритуали проводять дівчата з їхньої родини, а знімати закляття мають кораблі. Ах не кораблі, а супутники нелюдя? А чому ви вирішили, шановні, що обраниця блондина, що постраждав з вини ваших дочок, знає, що ваші дівчата з ним і собою зробили. Вони й самі не розуміли що роблять. Як тут зрозуміти комусь іншому?

Глава сімейства почав обурюватись. І Келен зі злості розповів йому про те, як нелюди мстять, і пояснив, що в цьому випадку навіть імператор не стане на захист божевільних недомагічок, які проводять невідомі ритуали. Тому що нелюди не посоромляться прийти помститися і йому. А воювати з ними ще більше божевілля, ніж створили дівчата, які бажали титулів красунь. Ні, задавити їх кількістю, напевно, можна, але кількість це буде — половина чоловічого населення імперії. А з огляду на те, що такі втрати будуть безглузді… Імператор точно не погодиться.

Потім довелося пояснювати в чому різниця між демонами, що не носять меч і тими, у кого він є. Главу сімейства нарешті пройняло. Та й вся компанія дійшла до порту.

***

Марині снився дуже дивний сон. Причому вона чудово розуміла, що це сон.

Дівчина йшла хмарами, вони прогиналися під ногами, як перина, і йти ними було складно. Та й незрозуміло куди. Хмари клубочилися туманом навіть над головою. Іноді з'являлися просвіти, але за ними знову був туман. У такій ситуації сісти б і заплакати, та Марина знала, що треба йти. Просто знала. Але це вже набридало.

Так, справді набридло.

Дівчина голосно вдихнула, озирнулася і не помітивши нічого нового душевно закричала:

— Що за фігня тут діється? Виходь, підлий боягуз! Здавайся!

— Вибач, — прошелестіло в тумані, причому голос був знайомий. — Просто я вірю в тебе. У тебе вийде. Я не хотіла йому шкодити, але інакше не виходить. Ти сама маєш зрозуміти і знайти, якщо ми пояснимо, це буде втручання. І може статися будь-що…

— Почекай, — похмуро сказала Марина, зрозумівши чий голос. — Ти ж богиня Вікіна. Оберігаюча, так?

— Так, — зітхнув туман. — Вибач.

— Що відбувається?! — знову закричала Марина, підозрюючи, що щось дуже погане.

— Тобі казали. У тебе є книжка. Є знання та дар. Тому ти зможеш. Розбудиш її і він теж прокинеться.

— Стривай, до чого тут книга?!

— Ти зрозумієш. Незабаром. Прокидайся!

І Марина підскочила на ліжку, справді прокинувшись. Руки чомусь тремтіли, боліла голова і хотілося пити. Усі ознаки похмілля. Але ж вона не пила, принаймні вчора… Чи у місцевого алкоголю відкладений ефект? Маячня якась.

Дівчина встала, майже навпомацки знайшла сумку і якимось дивом вивудила звідти схожу на грушу пляшечку. Ліки від головного болю. Стали у пригоді. Не дарма купувала.

Зробивши ковток Марина сіла на ліжко і завмерла, прислухаючись до відчуттів. Неприємних. До яких додався мерзенний присмак ліків.

— Я спокійна. Я спокійна, як удав, що зжер слона, — прошепотіла дівчина.

Море тихенько шелестіло і погойдувало «Вороні крила». Якби ще якась придуркувата аборигенка не завивала, як над небіжчиком, взагалі було б добре.

Як над небіжчиком?

І Ілієна досі немає.

І богиня перепрошувала…

Марина моргнула і кинулася вдягатися. Навряд чи там виють над Снігурчиним братиком, але все-таки. Під ноги підвернувся стілець. Дівчина мало не впала, намацала речі. А аборигенка продовжувала вити. Дурепа!

Про те, що можна було запалити лампу з чарівним вогником, Марина згадала тільки коли якимось дивом відчинила двері. У коридорчику було світло. Дівчина промчала до сходів. Спотикаючись, вивалилася на палубу і врізалася в чоловіка. Той, на щастя, її спіймав, поставив на ноги і сказав:

— О-о-о-о.

Марина моргнула.

Її дуже акуратно, як кришталеву вазу виштовхали за моряків, що стовпилися, і дівчина побачила дурепу, яка завивала на причалі. І якихось незнайомців. І капітана Келена. І довгий пакунок на руках одного з чоловіків. І біле волосся вибилося з пакунка, яке гарно розвівав вітер. І світ похитнувся, а потім потемнів.

— Гей, ти падаєш? — почувся голос як крізь вату.