Легенда про те, звідки в Катаршаху рубіни і чому вони практично всі не дуже цінні

   Колись одне королівство зазнавало жахливих збитків через піратів. І вирішив король збудувати фортецю в кам'яній пустелі на найвищому пагорбі на березі моря. Будувалася ця фортеця довго. Років десять, не менше. А коли вона добудувалася, з'ясувалося, що охочих іти туди служити небагато.

   Ну, служити довелося, Якщо король посилає, особливо не посперечаєшся. Тільки служили там неохоче, піратів не старанно не помічали, вітали контрабандистів, що промишляли випивкою, і всіляко розкладалися.

   Найгірше було командиру цієї фортеці, він звикла до вишуканого товариства та кулінарних вишуканих смаколиків. Він довго і нудно питав у богів, за що вони так з ним вчинили. Не отримавши відповіді, вимагав компенсацію. Успіх, там. Загибель далекого родича. Багатого і з єдиним спадкоємцем — командиром цієї фортеці. Та хоч якийсь завалящий скарб нарешті.

   І прийшла якось у фортецю дівчина. Із пустелі прийшла. Причому вояки, що стояли на стіні, клялися, що приніс цю діву вітер, через що її і побоялися чіпати, відправивши відразу до начальства.

   А начальство було п'яне. Воно ридало і вимагало компенсації від дзеркала.

   Діва підійшла до нещасного, поклала йому долоню на плече і спитала, чого саме він хоче. Злегка протверезілий командир гикнув, вилаявся, тицьнув дівчині під ніс перстень з рубіном і сказав, що ось таких каменів йому хочеться. Багато-багато.

   Дівчина кивнула і кудись зникла.

   А через два тижні вояка, що копав яму для сміття, викопав червоний камінь і навіщось засунув його в кишеню. Потім спробував з його допомоги зашліфувати сколотий край столу, і сірий наліт, що зліз, зробив цей камінь криваво-червоним, як у перстні начальника фортеці.

   Ще через два тижні вояки перестали пити і скаржитися один одному на життя. Вони копали. І знаходили все нові й нові камені на диво схожі на рубіни.

   Рубінами це каміння і виявилося. Тільки недорогими, такими ж, як у перстні, виграному командиром фортеці у приятеля.