розділ 28

   — Може, пішли звідси?

Свою пропозицію Дару вважав розумною, але напарниця тільки пропихкала щось незрозуміле і продовжила стукати у двері відьминого житла.

   Що тут мешкає саме відьма, стало зрозуміло відразу. Будиночок вирізнявся. Він був пофарбований у веселенький зелений колір. На порозі нахабно стояли дві діжки з апельсиновими деревами. У вікнах тріпотіли білі фіранки.

   А ще відьма була вдома, час від часу всередині будівлі щось із гуркотом падало і жіночий голос самозабутньо сварився. Ось тільки вона не відчиняла. У неї напевно була причина, але впертій ослиці Неміні було на цю причину начхати. І вона била по дверях то руками, то ногами.

   — Може, вона нас не чує? — припустив Дару.

   — Все вона чудово чує! — гаркнула напарниця, і двері на підтвердження її слів відчинилися.

   Надвір різко вискочило щось червоно-чорне. Неміна хоробро відступила на крок. Дару просто сів, де стояв, примудрившись спіткнутися об свою ногу.

   — Ви хто такі? — похмуро запитало щось і відкинувши з лиця волосся перетворилося на злу жінку.

   Точніше, в бабу, в бабищу. Жінки, навіть такі сильні як Неміна, істоти тендітні та ніжні, хоч у якомусь місці. А відьма була величезна, страшна, як біла гарячка і зла, по обличчю видно.

   — Порадитись треба, — сказала Неміна, вже не впевнена, що то була хороша ідея.

   — Порадитись?! — страшно витріщилася на дівчину відьма і підтягла краї червоного халата, що норовили розкритися.— У мене податки! Я їх рахую! Третій день! А мене збивають, щоб порадитися?! І хто?! Чергова погань, яка втекла від батьків і мріє вийти заміж за когось!

   Неміна здивовано подивилася на партнера.

   Той у відповідь знизав плечима. Може ця відьма всіх жінок молодших за п'ятдесят так вітає.

   — Я не втікала з дому. Мені потрібно... — спробувала пояснити Неміна.

   — Вітаю! — гаркнула відьма так, що навіть до всього звичні голуби кинулися кудись подалі. Деякі навіть злетіли зуміли.

   — Так, ти! Гримза стара! — розлютилася Неміна. — Я вартова! Нюхач! Зі столиці! Надіслана самим імператором!

   — І куди це наш добрий імператор послав тебе?! — уперлася кулаками в боки відьма. — Чи не в ті місця, які згадують вантажники, якщо впускають вантаж у море?!

   — Та як ти смієш?

   — А ось так і смію! — припечатала відьма і зачинила двері в Неміни перед носом.

   — Миша стара! — заволала дівчина, і десь заплакала дитина. — Потвора!

   Неміна відійшла, розбіглася і, зірвавши з петель двері, разом з ними зникла у будинку відьми. Дару трохи подумав і сів на діжку мандаринового дерева. Заходити туди, де б'ються дві розлючені фурії, він не збирався. Нехай їх хтось інший рознімає.

   У хаті щось гримнуло, гидко закричав кіт, і стало тихо.

   Дару сидів і чекав.

   Напарниця не виходила.

   Трупи з вікон не вивалювалися.

   Ставало нудно.

   І він вирішив піти і перевірити, чи не повбивали вони одна одну.

   За вибитими дверима виявився короткий коридорчик. Далі ще одні двері. Цілі. Нюхач знизав плечима і обережно їх відчинив. Нічого не сталося. Тоді він зазирнув за них. І завмер, не в змозі повірити своїм очам.

   Неміна та відьма сиділи за столом і пили чай! Спокійно сиділи та пили!

   — Не мороч мені голову, дівчинко, — ласкаво, ніби улюблнгій онуці казала відьма. — Які скарби? Що це взагалі за марення? Сонце. Жінка. Ящик. Дерево. Що тобі насправді треба?

   — Впевнитись у правильності перекладу, — здалася Неміна і витягла з кишені м'ятий папірець. — Тут насправді йдеться про богиню, яка береже сімейне вогнище?

   Відьма взяла папірець, розправила його.

   — Насправді, — підтвердила і задумливо додала: — Десь я цю картинку вже бачила. Не пригадую де.

   — Якщо згадаєте, приходьте до корабля "Воронячі крила", ми будемо там.

   Відьма пообіцяла прийти і Неміна відкланялася, залишивши новонабуту подругу наодинці з податками.

— І куди ми далі попливемо з твоїм улюбленим капітаном? — спитав Дару, запідозривши, що на кораблі їх можна буде знайти й після відплиття. Відьми, вони такі, якщо треба, зв'яжуться з будь-ким і будь-де. Назва корабля просто полегшить пошук адресата.

   — Не знаю, але тут нам робити нічого. Хіба що влаштувати скандал через зледеніння моря. А повідомлення в нашу управу краще надсилати подалі від берега, менше шансів, що їх перехоплять.

   — Зрозуміло.

   Самовпевнена Неміна вирішила порадитись. Все дуже погано. Хоча якщо замішані відьми, то добре не може бути за визначенням.