розділ 25

Над паперами разом із Неміною Марина просиділа до вечора. Цікаве заняття виявилося. Навіть від Ілієна вона відмахнулася, не вникаючи в те, чого він хоче. Більшість паперів були такими ж безглуздими записочками з малюнками, як аркуш із храмами богині, що береже сімейне вогнище. Натомість менша частина зацікавила обох дівчат. Це були адреси обдарованих. Причому дуже дивних обдарованих, які могли знадобитися відьмам, але вони з якоїсь причини вирішили їх не чіпати. Чому, тінь запідозрила, знайшовши Еллан серед цих обдарованих зі сплячим даром. Ці дівчата були птахами досить високого польоту, і забрати їх у своє таємне місто не вдалося б. Точніше вийшло, але родичі їх шукали б. Наполегливо шукали.

   — Вони могли б стати відьмами, — сказала Неміна, стежачи за реакцією помічниці.

   Та у відповідь тільки кивнула, до того ж дуже невпевнено. Довелося змиритись і ще трохи подумати. Втім, дарма. Все одно нічого, що відрізняється від першої думки, не придумалося.

   Комусь дуже потрібні відьми. Відьомський дар. Ловити готових відьом дуже небезпечно, якщо й вийде, потім подруги все одно помстяться. Але відьми настільки потрібні, що він ризикнув зробити те, на що не наважилися самі мудрі жінки — викрав обдарованих із багатих, знаменитих та аристократичних сімей.

   І навряд чи ця людина хоче зробити щось добре.

   Подумати над цією проблемою Неміні не дали. Корабель різко підкинуло вгору і впустило вниз, а потім закрутило на місці.

   Дівчата встигли схопитися за щось дерев’яне і дружно завищати. Потім Неміна зрозуміла, що її папірці полетіли до борту і, наплювавши на небезпеку, кинулась за ними. Марина встигла тільки здивовано моргнути, як фігура тіні розмилася і всі листки були миттєво спіймали.

   — Здуріти! — захопилася Марина, не відпускаючи щось дерев’яне. "Воронячі крила" бовтало як тріску в стремнині.

   Потім повз Марину з тупотом промчав капітан Келен, і Неміна поскакала за ним, задаючи вражаюче логічні питання. Професіоналка! Від Марини всі розумні думки втекли одразу.

   — Це аномалія?! — кричала на вухо капітанові Неміна.

   — Це пастка! — відповів їй Келен.

   — Посеред моря? — дивувалася дівчина. — Який ідіот влаштовує пастки в морі? І як ми примудрилися в цю гидоту потрапити?!

   — Тут течія і чиста вода. З боків водорості та підводні скелі. Відмінне місце для пастки. Що тебе дивує?

   — Яка ще течія?!

   — Звичайна!

   Неміна на мить завмерла і знайшлася ще з одним питанням:

   — Що ми будемо робити?

   — Битися! — гаркнув Келен.

   — З ким? — здивувалася тінь.

   Марина теж спробувала це зрозуміти, навіть підвелася, але нічого нового не побачила.

— Зараз побачиш, — похмуро пообіцяв Келен і стягнув тканину з вогнемета.

   Марині нарешті стало страшно. Якщо безшабашний капітан вважає, що без супергармати не обійтися, справи справді погані. І з пастки корабель самостійно не вибереться. А може, не вибереться в принципі.

   — Ілієн, — видихнула дівчина.

   Раптом брат Снігурка щось придумає? Адже він маг і демон, і взагалі... Аби знову на кота не перетворився.

   Як Марина повзла палубою, потім вона згадати не могла. Але доповзла. Майже скотилася до кают. Зуміла відчинити двері каюти. І вражено завмерла на порозі.

   Сплячий красень знову дрих! Незважаючи ні на що! Наче знущався. Теж ще непереможний воїн. Може тому й непереможний, що проспав всі більш-менш гідні битви.

   — Ах ти, зараза! — обурено закричала дівчина.

   І стала на ноги, миттєво забувши, що не може це зробити. Під руку потрапила книга із понівеченого міста, і дівчина жбурнула її демонові в голову. Напрочуд, не промазала.

   Ілієн підскочив як ошпарений і приземлився назад на ліжко, рачки, обличчям у подушку. І вузлом, зав'язаним на кінці волосся, отримав по дупі. Марина, що зуміла втриматися за двері, голосно розсміялася. Навіть про вогнемет разом із пасткою забула.

   — Пахне грозою та магією, — похмуро сказав демон, не підводячи голову.

   — Це чим же наволочку прали? — фальшиво здивувалася Марина.

   Іноді їй хотілося Ілієна прибити. Особливо у такі моменти. За його незворушність. Адже з ним і посваритися неможливо. Спокійно вислухає та піде. А ти думай, чи зрозумів він, чого від нього хотіли. А може, він образився. Або вирішив, що обраниці краще побути наодинці і подумати про суть своїх претензій. Хоч би пояснив, чому йде і чи надовго. Бігати за ним як дрібний гавкучий песик Марина не збиралася. Смішно ж. І на істерично поставлені питання він навряд чи відповість.

   А ще Ілієн повертався. Завжди. Все такий же незворушний, наче забув, що обраниця намагалася з ним посваритися. Повертався саме в той момент, коли Марині набридало винаходити для нього страти і бажання лаятися пропадало.

   Ось що з ним робити?

   — Ілієне, корабель у пастку потрапив, — дівчина згадала, навіщо сюди йшла.

   Демон сів. Перев'язав вузол на волоссі, потер скроні.

   — У пастку, — сказав задумливо. — А я думаю... Ходімо!

   — Куди?

   — Вчитися годувати свій вітер чужими пастками. Що-що, а це тобі знадобиться. Мені двічі допомогло.

   Марина кивнула і слухняно пішла. З її щастям напевно знадобиться. Не все ж пухкі богині допомагатимуть.

   А книга так і лишилася валятися на підлозі. І про пацюка, з якого обіцяла не зводити очей, Марина взагалі забула.

***  

   Якби не допомога Ілієна, який практично тягнув обраницю на собі, до палуби Марина б не дісталася. Спуститися сходами допомогла злість, а піднятися назад навіть з її допомогою б не вийшло. Корабель бовтало і кидало з боку на бік, як тріску. Дівчину намагалося то прикласти об стіну, то спустити вниз зі сходів, то прибити дверима. Демон рятував та оберігав. Коли вибралися на палубу, підвів дівчину до перил сходів ведучих на капітанський місток, прив'язав до них поясом за талію і велів триматися і кликати вітер. Марина слухняно вчепилася в Ілієна. Він здавався надійнішим за цілий корабель. Озирнулась.