розділ 24

Капітану Тарсу хотілося вбити провідника. Ось так просто і невигадливо, взяти і вбити. Капітан і так не любив сушу, а ліс не любив утричі більше. А тепер він ці кострубаті дерева і неосяжні чагарники зненавидів. До цього лісами йому блукати не доводилося, і він не розумів наскільки це погане місце. Тут не видно зірок, як тут взагалі можна орієнтуватися?

   Провідник, не підозрюючи про кровожерливість Тарса, впевнено крокував уперед, зрідка торкаючись долонею до стовбурів дерев. Еллан, схожа на худенького підлітка в чоловічому одязі з капітанського плеча, примудрялася не відставати. Зате її захисник спотикався, плутався в рослинності, що стелилася під ногами, а один раз навіть на грибі послизнувся. І весь цей час підозрював, що провідник спеціально обирає такий шлях.

   Що їх занесло до лісу — окрема історія.

   Спочатку був запах. Невиразно знайомий. Причому як Еллан, так і капітану. Знайшовши джерело запаху, вони зі здивуванням виявили, що це жінка. Відьма. Немолода, але струнка, чорнява і з чорними очима. Погляд цих очей пробирав до кісток, як холод на Крижаних островах. А ще в них зблискувала шаленість.

   Саме через цю шаленість капітан засунув Еллан собі за спину і хоробро запитав, чим від шанованої відьми пахне. Та у відповідь розреготалася. Прикро так. Наче Тарс був маленьким хлопчиком і вирішив поцікавитися, чому в корівнику смердить гноєм.

   Відсміявшись відьма трохи подумала, поправила зачіску, якось дивно подивилася на Еллан і зійшла до відповіді. Виявилося, це був запах настоянки з однієї особливої ​​трави, подарованої відьмам якоюсь богинею. Вона допомагала їм відновлювати сили. Ця ж настойка виявляла відьом серед маленьких дівчаток, які були запідозрені в тому, що цей талант мають. Чому запідозрені, співрозмовниця не знала, у неї ранг для таких знань невідповідний. А от якщо парубок бажає видалити зуб або вилікуватися від пияцтва — вона з радістю допоможе.

   Капітан розсудливо відмовився. Подивився на супутницю і спитав відьму, де ця трава росте? Тому що дуже сумнівався, що настоянка десь продається. А ось зірвати кілька травинок проходячи повз поле, на це будь-який ідіот здатний.

   Відьма знову подумала. Причому у Тарса склалося враження, що з кимось порадилася. І відправила капітана до своєї старшої.

   Старша до ще однієї старшої.

   Та до наступної.

   А ось найстарша, вислухавши історію Еллан, попросила її торкнутися пальцем золотисто-коричневої рідини в чаші. До рідини, що знайомо пахне. Дівчина слухняно торкнулася і та у відповідь позеленіла. А відьма зблідла і схопилася за голову. Що воно означає, вона так і не зізналася. Але милостиво обдарувала гостей провідником та відправила до старого храму у лісі. Нібито там вони знайдуть відповіді на запитання.

   Вибору особливого не було. Работоргівлю відьми не схвалювали. Тому капітан ухвалив рішення йти. Про що шкодував уже третій день.

   І відьм починав ненавидіти майже так само, як і ліс. Не могла, стерво стара, все пояснити. Знала ж! Так ні, послала шукати у лісі давно занедбаний храм мертвої богині.

   ***  

   — Ти дійсно цього хочеш? — спитала богиня.

   Незнайома богиня. Симпатична, конопата та усміхнена. А ще дуже молода. На вигляд вона була молодша Марини. Насправді, напевно, набагато старша. Незважаючи на цей вид, дівчина нітрохи не сумнівалася, що перед нею саме богиня.

   — Хочу, — видихнула Марина, не розуміючи, про що її питають, але знаючи, якщо відмовиться, потім пошкодує. Цікавість замучить.

   — Гаразд, бери і не скаржся.

   Юна богиня відійшла на два кроки і довкола неї почали пурхати різнокольорові крилаті риби. Вона трохи постояла, схопила яскраво-зелену рибку і повернулася до Марини.

— Тримай це твоє знання. Користуйся правильно і не забудь допомогти сестрі.

   Дівчина взяла рибу, яка слабо тріпотіла. А ось запитати про особистість сестри не встигла. Богиня посміхнулася і перетворилася на туман, який відразу підхопив вітер і забрав у море.

   Ось тепер думай, чиїй сестрі треба допомогти.

   Наступної миті Марина виявила, що стоїть на палубі. Вночі. Боса і в рожевій нічнушці з мереживом. А на неї з цікавістю дивляться четверо моряків.

   Ось ганьба. Ще й риби немає насправді.

   — Я лунатик, — похмуро посміхнувшись, сказала дівчина і поспішила втекти від гріха подалі. — Ілієн, гад, проспав!

   Лунатизмом вона досі не страждала, але це ні крапельки не вибачає демона.

   Чи страждала?

   Коли книжку здобула.

   — Гадство!

   Якщо їй справді підсунули якесь знання...

   Марина сумно зітхнула.

   Хоч би сказали, яке і для чого. А то дають, чого не просила і розбирайся як хочеш.

   Ілієн спав. Спав нахабно. На спині, розкинувши руки та ноги. Ще й усміхався уві сні, гад білобрисий. Захисничок!

   — Ах ти, Сплячий Красень, — розлютилася дівчина.

   Озирнулась. Схопила його мішок із одягом і з розмаху опустила на живіт демону. Ілієн вигнувся, змахнув руками, як крилами, смикнув ногами і впав на підлогу, накрившись волоссям.

   Марина голосно розреготалася. Виглядав демон смішно і напрочуд нагадував русалочку, що отримала від злісної відьми ніжки. Які б не завадило поголити.

   — Ти з глузду з'їхала? — Недобрим тоном запитав Ілієн, відкинувши волосся за спину.

— Я?! Це ти здурів! Мене там убивають, а ти спиш!

   Снігурчин Братик скочив на ноги і дикувато озирнувся, наче вбивці сиділи в каюті.

   — Я могла у воду звалитися, — сказала Марина. — І мені конопата малолітка дала рибу зі знаннями.

   Ілієн сів на підлогу, підпер підборіддя долонею і зітхнув. Сумно так, як старий кіт, украй замучений господарськими дітьми.

   — Якого кольору була риба? — стомлено спитав демон.

   Схоже, обраниця вже перевершила його молодшого брата за якістю неприємностей.

   — Зелена, — прошепотіла Марина.