розділ 22

   — Уб'ю, — видихнула Неміна, вдосталь накричавшись, і спробувала вдарити капітана Келена.

   Ця сволота граційно ухилилася і безтурботно поцікавилася:

   — У прекрасної сіни поганий настрій?

   Знущається! Це дівчина зрозуміла одразу. Схопила відро, покинуте моряком, котрий втік від її гніву, і тріснула ним капітана по голові. Добре б зверху вниз. Відлежався б і бігав, як новенький, якби вижив. Так ні, зліва направо. І Келена цим ударом знесло за борт. За яким він зник під водою.

   — Тоне! — крикнула роздратована дівчина, і перша стрибнула рятувати.

   На той момент, коли Дару змирився з тим, що поспати йому не дадуть, і пішов дивитися, хто там, крім дорогої напарниці, кричить, капітана врятували. Моряки з його команди. Заодно витягли Неміну, котра захопилася пірнанням. Усадили врятованих під щоглою, дбайливо притягли ковдру і розійшлися робити робочий вигляд.

   Сиділи капітан і тінь як мокрі пташенята, перетягували ковдру, як подружжя зимової ночі, і не шуміли. Тільки зубами зрідка клацали, давалася взнаки холодна вода. Дару дуже хотілося цих пташок обскубти і кинути в суп. Хоч якась користь. А то ж висохнуть, знову кричати почнуть. Точніше, Неміна почне, а капітан буде незворушно її підбурювати. І чому вона поряд з ним поводиться як дурепа? Хіба так чоловіка приваблюють?

   Дару зітхнув. З одного боку, саме така поведінка гарантувала, що ніхто до нюхачів зі столиці серйозно не ставитиметься. Будуть вважати їх придурками, відправленими для відволікання від когось гіднішого цієї роботи. А який попит із придурків? З іншого — ставитимуться відповідно і це може додати проблем. Цілком несподіваних проблем. Он з яким інтересом черговий реканський купець дивиться із сусіднього корабля. Напевно, прикидає, чи можна ненормальних нюхачів якось пристосувати до своїх справ.

   Дару знову зітхнув і перевів погляд на хмари. Білі, пухнасті як яєчні білки, збиті із цукром. Апетитні хмари. А на їхньому тлі прапором полощиться спідниця з мереживних смужок, у якій Неміна зображувала робітницю борделя.

   — О-о-о-о... — тільки й зміг сказати Дару.

   Вона ж цю ганчірку викинула. І на тобі...

Чи сказала, що викинула, а сама причепила її до щогли? Для підтримки образу.

   Ненормальна дівчина.

   — Неміна...

   — Краще мовчи! — грізно гаркнула напарниця і щільніше притулилася до Келена, який розтирав обличчя. — Дізнаюся, хто її підібрав, повішу на реї. У науку.

   — Хм, — задумливо пролунало за спиною Дару.

   Він сіпнувся, обернувся і невдоволено глянув на біловолосого нелюдя.

Спокійний та умиротворений. Напевно, виспався. Ще й дівчина довірливо тримається за передпліччя. У таких типів ніколи не буває проблем, вони їх створюють іншим.

   — Капітане Келен, — чемно звернулася Марина. — У вас у трюмі буде місце для скрині та комода?

   — Буде, — з цікавістю глянув на неї власник корабля.

   — Добре, що я купила їх! — щиро зраділа дівчина.

   Дару помилувався її усмішкою, подивився на сонце і зрозумів, що воно досить високо. І насправді він проспав. Вперше в житті. Адже збирався вранці сходити на магічний ярмарок за містом. Купити кілька стандартних та дуже потрібних амулетів. Стандартні, вони стандартні. Але якщо їх правильно поєднати, можна отримати щось нове та для противника несподіване. Цю істину хлопець дізнався ще під час перебування вартовим. Один старожил міської варти розповідав. Чимось йому Дару подобався. Може, зниклого сина нагадував. А може, вся справа в тому, що більше ніхто не хотів уважно старого вислухати.

   — Після полудня відпливаємо, — сказав капітан. — Ми вже всіх пасажирів попередили.

   — Полудня?! — піднялася Неміна. — Мені треба ще щось зробити!

   — Роби, — байдуже дозволив Келен.

Неміна вилізла з-під ковдри, труснула волоссям і грізно тупаючи, пішла в каюту переодягатися. Справа в неї була нескладна, але важлива. Дуже треба було помститися колишньому нареченому однієї гарної дівчини. Ця сволота, у сенсі наречений, по п'яні зізналася, що від нареченої йому потрібна лише спадщина. Бо дівчина некрасива, надто худа й бліда, як утоплениця. Не нареченій зізнався, чоловічій компанії. Це зізнання почув брат дівчини та викликав сволоту на дуель. На яку воно не з'явилося, нібито послане із терміновим дорученням до Батиша. Таким секретним, що додому після доставки не відпускають.

Таке прощати не можна. Ні, на дуель Неміна його викликати не збиралася, недостойний. Краще вдарити по найболючішому його місцю. По тому, на що були витрачені улюблені ним гроші.

   Помсту дівчина відкладала до останнього. У нього вистачило б розуму наскаржитися в варту. А вартовим могло вистачити розуму почати заважати кривдниці такого гарного товариша по чарці, що вміє розповідати героїчні небилиці, які нібито з ним сталися. Розповідати наволоч уміла і йому вірили.

   Дару подивився вслід напарниці і, прийнявши рішення, помчав купувати амулети. А то мало що. Раптом Неміна вирішить залучити його в співучасники.

   Марина, вперши руки у боки, стежила за морячками, що спускали її комод у трюм. Від незнайомого замурзаного хлопчика, котрий незрозуміло як потрапив на корабель і вирішив посмикати її за рукав, дівчина тільки відмахнулася. Хлопченя не відчепилось. Він обійшов її по колу, як новорічну ялинку і знову смикав.

   — Чого тобі? — невдоволено спитала дівчина.

   Дітей вона не те, щоб не любила. Швидше побоювалася. Чорт знає як поводитися з ними, щоб і матуся не образилася, і дитя на голову не полізло.

   — Ось, — засяяла дитина. — Лист!

   Марина взяла згорнутий у трубку і запечатаний сургучем з стрічкою лист, покрутила його і розсіяно засунула в бездонну сумку, що висіла на плечі. Хлопчик усміхнувся і помчав на берег.

   — Дивна дитина, — сказала дівчина. Озирнулася, щоб подякувати капітану, але він кудись пішов. — Може тістечко з'їсти десь? — спитала у щогли. — Все одно до полудня робити нічого.