розділ 18

Пристойні дівчата не лізуть на дерева в чужих садах. Особливо рано-вранці, коли туман ще стелиться по землі і з гілок дощем обсипаються крапельки роси. А якщо ця дівчина в халаті, одягненому поверх фривольної нічнушки, то лізти кудись взагалі дурість. Від себе Марина такого не чекала. І на тобі. Сидить на гілці та тягнеться до плоду. Це ж треба так захотіти слив, що змогла знайти їх за запахом. Чи не їх, а щось схоже. Вдома дівчина помаранчевих у коричневу цятку слив не зустрічала.

   До фрукта дотягнутися їй вдалося спроби з сьомої чи восьмої. Незважаючи на дивне забарвлення пах він саме сливою. Тому Марина засунула здобич у кишеню і почала примірятись до гілки внизу, щоб злізти і не залишити ненароком на дереві халат. Навіщо вона при цьому подивилася у бік будинку, що виднівся за огорожею, дівчина й сама не знала. Але ж подивилася і мало на землю не впала.

   У яскраво освітленому вікні без фіранок і, схоже, скла, була Неміна. Не одна. Розхристана та дуже зла дівчина тримала якогось типа за горло на витягнутій руці. Той дриґав ногами і намагався вирватися. За крок від них стояв капітан Келен і посміхався. Недобре так посміхався.

   Цікаво, чому їм усім так рано не спиться? Ні, чому не спиться типу, якого Немін тримає за шию, зрозуміло. Спати в такій позі важко. А от капітан і тінь там як опинились?

   ***  

   У Дару ніч не задалася з самого вечора. Він тільки-но розпрощався з діяльною напарницею і попрямував до своєї каюти, як на палубу буквально злетів нетверезий тип у формі денної варти і почав вимагати вбивцю. Гучно, життєрадісно та наполегливо. Вбивцю кого саме він не уточнював, тому на нього дивилися саме так, як він того заслуговував — з цікавістю та очікуванням. Дару теж здавалося, що вартовий зараз впаде навколішки і почне битися головою дошки.

   Минуло зовсім небагато часу, і на крики прийшов капітан Келен. Він похмуро спитав, хто цього ненормального пустив на корабель? Не отримавши відповіді, схопив вартового за плече і струснув так, що в нього голосно клацнули зуби. І, можливо, все закінчилося б викиданням дурня на пристань, але тут прийшла Неміна. Вона позіхнула, посміхнулася капітанові і запитала, хто тут репетував?

   Вартовий набрав повітря і розродився тирадою про те, що переслідував убивцю в плащі та жіночій хустці на голові. Навіщо йому на голові і хустка, і плащ одночасно оповідач не уточнив, хоч Неміна спитала. Вбивця успішно тікав. Вартовий завзято переслідував мріючи про премію. Потім вони забігли до порту і вбивця застрибнув на корабель. Назад він не вистрибував, вартовий присягався дружиною та зарплатою.

   Неміна ще раз позіхнула і похмуро уточнила, кого саме переслідував доблесний представник закону? А то їй чомусь здалося, що власну галюцинацію. Той, нарешті, образився, пообіцяв посадити дівчину до ганебної ями на площі Примирення за неповагу до варти, і повідомив, що вбили голову купців з Рекана. Ну, вбили б і вбили, теж ще подія. Цих купців вбивають майже щодня. Ось тільки навіщо було вбивати біля приймальної кімнати голови варти, на очах у чотирьох вартових та однієї непритомної дівчини? Дару теж не зрозумів навіщо. А ось Неміна зацікавилася. Особливо як та непритомна на це вбивство подивитися змогла. І пішла з'ясовувати. Не забувши прихопити із собою напарника.

   За півночі вона з'ясувала тільки те, що вбитий був нечистий на руку. Втім, нічого іншого від реканців відразу ніхто не очікував і витрачати стільки часу на з'ясування цього факту не варто було. Коли напарниця нарешті здалася, і Дару налаштувався на близький сон, якомусь ідіоту спало на думку вбити ще одного реканця. Цього разу на яскраво освітленій площі на очах у нюхачів. І Неміна розлютилася.

   Погоню за нахабним убивцею Дару, напевно, запам'ятає на все життя. Він ніколи до цього не відчував себе подертою ганчіркою, що потрапила в шторм. Неміна бігла, легко долала паркани, злітала на дахи та стрибала з них. Напарника вона тримала за комір, можливо, не помічаючи цього. А Дару тільки й міг підтискати ноги і молитися всім богам, яких згадав. Йому дуже хотілося, щоб проклятий комір відірвався, і не хотілося, щоб це трапилося в той момент, коли тінь, що захопилася погонею, летить вниз з чергового будинку.

Потім вони якось опинилися в порту, і тінь з розбігу впала у воду. Дару вона так і не відпустила, тому на "Воронячі крила" вони повернулися вдвох. Мокрі та жалюгідні. А Неміна ще й зла, як змія, якій наступили на хвіст. І треба було, щоб їм зустрівся капітан власною персоною — єдина людина в порту, перед якою дівчині не хотілося виглядати мокрою кішкою.

   — Прекрасна сіна, — свиснув Келен.

   — Ти! — злетіла дівчина. — Що ти знаєш про тінь-вбивцю без знака?!

   Капітан Келен відступив на крок, а потім усміхнувся. Широко-широко.

   — Нічого, — підморгнув дівчині. — Навіть якщо таємні школи є, мене там не було. Я просто вижив, коли мене вбивали.

   — Гаразд! — сердито сказала дівчина. — Чекай тут! Шукатимемо таємну школу, нехай би вона згоріла. Тільки переодягнуся.

   — Остаточно з’їхала з глузду, — сумно зітхнув Дару і теж пішов за сухим одягом.

   Після повернення дівчини, яка так і не заспокоїлася і не досушила волосся, стало ще веселіше. Вона носилася містом як підпалена. Вимахувала іменним амулетом перед храмами і будинками, які чимось їй не сподобалися, і тягла супутників далі. Кілька разів їх тріо лякало нічну варту і набагато частіше різних підозрілих особистостей. Зрештою Дару не витримав і спитав, куди подівся вбивця, за яким напарниця бігала? Неміна обізвала його сліпим ідіотом і сказала, що не знає. Він кудись подівся саме в той момент, коли дівчина зрозуміла, що мчить на пристань і навряд чи встигне зупинитися. Врізатися в корабель їй не хотілося, адже потім доведеться оплачувати ремонт, тому всі її думки були про те, як би проскочити між двома і випадково не потонути.

   Капітан слухав та веселився.

   Неміну це ще більше злило.