розділ 14

   Неміна кралася садом, як дика кішка лісом. Завмирала у тіні, виставивши вперед ногу. М'яко ступала. Дару поряд з нею почував себе незграбним ведмедем. Сад був досить зарослим. Чіплятися було за що. Та й трава шаруділа голосно.

   — Тут, — сказала дівчина, завмерши в тіні чергового дерева.

   Дару від несподіванки впустив мішок і відступив на крок. Неміна подивилася на нього дуже несхвально.

   — Що тут? — спитав обережно. А то хто знає, що прийшло в шалену голову напарниці? Може, знову вирішила пробиратися на склад потай, не забувши сповістити про це всю міську варту і половину портових вантажників. І постраждає, як завжди, її нещасний напарник.

   — Переодягаємося, — веліла дівчина і почала потрошити мішок.

   Дару з подивом спостерігав за тим, як вона витягує широку коричневу спідницю з важкої тканини, чорну легку туніку і обруч з сіткою. Такий одяг носили дикуни звідкись із-за моря. Дару ніколи не цікавився звідки. І навіщо їхні жінки носять ці обручі, опускаючи сітку на обличчя і зв'язуючи її кінці на потилиці, теж. Може, вони настільки потворні, що бояться злякати перехожих. Або навпаки прекрасні та бояться своєю красою засліпити.

   Дару дістався відповідний чоловічий костюм. Зелені широчені штани не дуже відрізнялися від спідниці, червона туніка і чоловічий варіант обруча з білою хусткою, що приховувала волосся і за бажанням зв’язувалась під підборіддям.

   Так як Неміна одягала витягнутий з мішка одяг поверх свого, Дару наслідував її приклад.

   — Чудово виглядаєш, — похвалила дівчина, обійшовши напарника по колу. — Ходімо.

   — Куди?

— В гості. Одна людина надіслала моєму батькові скаргу. Потрібно його послухати. У листі багато не напишеш.

   Дару зітхнув і пішов. Якщо ця дівчина вирішила, що треба сходити в гості, переодягнувшись у дикунів, то краще так і зробити. Розважатися так дивно вона не стане. Неміна в принципі не любила знущатися та розігрувати когось. Вважала це нечесним. А між розіграшем та обманом взагалі різниці не бачила.

   З саду дівчина виходила, як і належить слухняній дружині, праворуч від чоловіка, намагаючись триматися якомога ближче, але не торкатися його. Вона тихенько спрямовувала Дару і зрідка вимагала не сутулитися.

   Прийшли вони до двоповерхової будівлі, яка ховається у старому саду. Двері відчинилися без стуку. Не сказавши ні слова чоловік вказав рукою на сходи і жестом запропонував іти за ним.

   На другому поверсі чоловік вказав на треті від сходів двері. Неміна впевнено їх відкрила і зайшла до яскраво освітленої кімнати. Дару поспішив за нею і здригнувся, коли двері шумно зачинилися за спиною.

   У кімнаті була пара, одягнена так само, як нюхачі, що прийшли в гості. Тільки голови були непокриті. І відразу ставало зрозуміло, що і темноволосий чоловік з акуратною борідкою, і красива русява дівчина мають до дикунів не більше відношення, ніж гості.

   — Еллан! — радісно вигукнула Неміна, і стягнувши з голови обруч кинулась обіймати дівчину. — Знайшлася.

   — Знайшлася, — видихнула світловолоса.

   Еллан виявилася якоюсь там далекою родичкою Неміни. Вона була з небагатої сім'ї, але родинні зв'язки дозволили їй вчитися в тій же школі для дівчаток, де навчалася Неміна. Там вони й потоваришували. Потім життя їх розвело. А півроку тому Еллан зникла. Так добре пропала, що ні маги, ні сильні речі, ні служителі храму, де її реєстрували через три дні після народження, знайти не змогли.

   І ось знайшлася, на іншому кінці імперії. Зі зниклою з долоні міткою, що вважалося неможливим. Але жива, здорова і готова мститись.

   Історія знайомства Еллан і капітана Тарса, який не гидує легкою контрабандою та полюванням на піратів за винагороду, виявилася простою. Він знайшов її на захопленому піратському судні. І не її одну. Там у трюмі було три десятки дівчат із різних частин імперії. Везли їх на острови. На які, дівчата не знали. Що робити з такою несподіваною знахідкою капітани п'ятірки кораблів, які брали участь у загоні дичини, довго не могли вирішити. З одного боку, чесно відібрана здобич. З іншого боку, якщо хтось дізнається, що вони цю здобич залишили собі, можна забути про вільний вхід до портів імперії. Адже дізнаються. Хтось нап'ється, похвалиться, чи образиться на капітана і піде скаржитися у варту. Та чи мало, що може статися?

У результаті дівчата опинилися на кораблі Тарса. У нього була найдисциплінованіша команда, яка найменше скучила за жіночим суспільством.

   Дівчат довезли до найближчого великого міста та залишили під опікою храму Сонцеликою. А Еллан вмовила капітана Тарса написати листа батькові Неміни. А коли прийшла відповідь із обіцянкою нагороди, взятися за організацію полювання на піратів, що йдуть до тих самих загадкових островів, на які везли врятованих дівчат. Тих островів, як виявилося, начебто не існувало, але напрямок був відомий.

Полювали недаремно. На кожному третьому кораблі також були дівчата з імперії. Не так багато, як на першому, іноді всього дві-три, але і це було погано. Якщо хтось настільки нахабно порушує закони імперії, значить, хтось інший платить стільки, що можна ризикнути. Те, що обов'язково має хтось допомагати з місцевих, причому хтось наділений владою, Дару теж одразу зрозумів. А значить...

   — Капітане, везіть її до столиці, — веліла Неміна. — Вона має офіційно вимагати захисту та розслідування. Що раніше, то краще. І ви маєте рацію, краще нікому не знати, куди і чому ви вирушаєте. Тож... Пливіть до Підгірного Брега, в гості. Вас там зустрінуть, я попрошу. І зможуть потай відправити далі.

   Тарса кивнув. Схоже, допомагати Еллан він погодився б і без благословення її подруги. І нюхачам потрібно було сюди прийти тільки щоб переконатися, що вони йдуть правильним шляхом. Зустрітися зі свідком та подавцем скарги. Вислухати дівчину, поставити запитання, переконатися, що ніхто нічого не проґавив і не переплутав.

   Виявилось, не проґавив. Нема чого було упускати.