Легенда про те, як троє бовдурів варили черепаховий суп, і чим це закінчилося

   (Записано Мариною і слів припортового волоцюги)

   Колись, коли боги ще ходили по землі, як прості смертні, зустрілися в одній корчмі рудий бог степових вітрів, старший син Матері Ураганів та білоголовий бог, що пасе влітку зимові вітри. Як вони там опинилися і що робили далеко від своїх земель, ніхто не знає. Але вони зустрілися, впізнали один одного, трохи посперечалися про те, хто головніший. У хлопців так заведено, навіть якщо вони боги. Потім випили, помирилися і згадав старший ураган якийсь смачний черепаховий суп варить його матінка.

   Ну, згадав і згадав. А ось розхвалювати цей суп він почав дарма. І так хвалив, такими словами, так голосно, що супу захотілося всій таверні.

   Черепах у тій місцевості не було, у горах морські черепахи взагалі не живуть, але божественних вітрів це не зупинило. Вони зняли таверну з місця, підняли її в повітря та понесли до моря.

   Несподіваний переїзд, нажаль, не навчив господаря закладу та його кухаря варити потрібний суп. Вони й розмовляти майже розучилися. А все тому, що були тверезі. І тоді вітри вирішили зварити суп самостійно, пообіцяли ж. Син Матері Ураганів згадав рецепт. Білоголовий і рудий наловили черепах. Якийсь нетверезий бродяга віддав казанок, який носив із собою як кошик.

   Зачерпнули боги води. Наламали дерев для багаття. Кинули в казанок черепах. Солити не стали, вода ж морська. І зрозуміли, що майбутнього супу на всіх не вистачить.

   Довго вони не думали. У тих, хто півдня пив настоянку з семи гірських трав, довго думати взагалі не виходить, навіть якщо вони боги. Поговорили та вирішили казанок збільшити. Не виймаючи черепах.

   Стали вони кружальцем над посудиною. Закликали якісь сили. Згадали чиюсь маму, може навіть маму ураганів, і заспівали. Щось життєрадісне настільки, що навіть господар, який плакав біля моря, в танець пустився. Всупереч своїй волі.

   Хазяїн лаявся. Боги співали. Казанок потихеньку почав нагріватися. Черепахи, які не упокорилися своїй долі, намагалися вилізти і втекти.

   І хто знає, чим би усе закінчилося, якби рудий не згадав, що вони забули силу в свій спів вкласти. І з радості вклав стільки, що казанок розлетівся осколками як скляний, а черепахи, що втікали до моря, з кожним кроком ставали все більше і більше, і більше.

   З того часу вони так і плавають. Лякають моряків і пророкують вирішення чогось важливого. Хтось їм навіть молиться, як богам.

   А може й не пророкують. Може їм цю властивість просто приписали. На кораблях багато людей і в кого щось обов'язково вирішиться. Так, чи інакше.