розділ 11

   — Вогнемет, — сказав Ілієн. — Не знаю, де він його взяв. Імперія вогнемети не продає. Вкрасти, купити контрабандними шляхами, зняти з корабля, що затонув, їх неможливо. А якщо хтось зробить неможливе, то скористатися не зможе. Якщо імператор особисто не дозволив користуватися вогнеметом, він вибухне. Якщо дозволив, доведеться цьому імператору служити. Як тільки власник зробить щось, що можна назвати зрадою, вогнемет знову вибухне. Не знаю, як це працює. Тож, або наш капітан імперський офіцер, або вогнемет отримав за якісь особливі заслуги.

   — А сердечники що таке? — запитала Марина.

   Те, що капітан зовсім не простий, чомусь їй подобалося. А імперський офіцер звучить дуже романтично. Хоча Снігурчин братик все одно краще.

   — Сердечники? Вогняні амулети. Труба потрібна для того, щоб спрямовувати вогонь і випадково не спалити власний корабель.

   — Зрозуміло, — сказала Марина.

   А Ілієн безперечно краще за Келена. На вигляд холодний, а насправді теплий-теплий. Хочеться завернутися в нього, як у ковдру. Особливо коли там, за межами каюти, біснується шторм.

   — Черепаха! — закричали зовні, перекричавши й хвилі, що б'ються об перешкоду, і гуркіт грому.

   — Та щоб вас! — вигукнула Марина, з якої злетів увесь романтичний настрій. — Черепах ніколи не бачили?

   — Черепаха! — підхопило ще кілька голосів.

   Марина знизала плечима і пішла дивитися. Не можуть ці ненормальні так радіти черепаховому супу.

Виявилося, черепаха сама могла з будь-кого зварити суп. Дівчина спочатку взагалі подумала, що то острів. Такий собі пагорб над водою, який яскраво висвітлила блискавка. Дуже великий пагорб.

   — Лівіше! — закричав капітан Келен із носа корабля. — Лівіше! Вона на південь дрейфує!

   Марина рвонула до нього ближче, підозрюючи, що там краще видно. Може, вдасться побачити лапи та голову. Ілієн далеко втекти їй не дав. Впіймав за талію і притис до себе.

   — Не заважай йому, — прошепотів на вухо.

   Дівчина обернулася і здивовано подивилася на демона.

   — Вона може попливти в інший бік. Миттєво. Не треба його відволікати.

   Марина кивнула. Зіткнутися з величезною черепахою їй не хотілося.

   — Чим її годували, що вона так виросла? — спитала закинувши голову.

   — Її не годували. Просто довго живе. Їх декілька. Скільки точно, ніхто не знає. Кажуть, у житті людей, які таку черепаху бачили, щось вирішиться. Щось важливе. Але вирішитись може по-різному. Як добре, так і погано.

— О, — сказала Марина. Тільки цього їй і не вистачало. Що там має вирішитись? Вона, нарешті, прочитає книгу, знайдену у понівеченому місті, в якому ховалася від мисливців на дівчат, здатних стати батарейками для давніх артефактів? Чи вийде заміж? За Ілієна? Незважаючи на те, що демони в принципі одружуються дуже рідко, особливо за своїми законами. Чи більше не зможе потрапити на землю? Чи, навпаки, сюди?

   Хто там казав, що попереджений, отже, озброєний? Його б сюди.

   — Не хвилюйся, — прошепотів у волосся демон. — На кораблі багато людей. Хтозна, до кого припливла черепаха.

   Марина хихикнула. До кого припливла черепаха, тільки подумати. Дуже схоже на: "по кому дзвонять дзвони".

   — Ще лівіше! — надривався капітан. — Лівіше!

   Величезна блискавка висвітлила небо. По невидимій перепоні для хвиль заскакали іскри, і черепаха прискорилася. Напевно, прийняла "Воронячі крила" за невідому потвору, яка вирішила її зжерти.

   — Лівіше!

   Корабель проскочив повз здоровенну тварину, і Марина з захопленням побачила тонкий хвіст. Тонкий, порівняно з панцирем, а так, зашибе і не помітить.

   — Вирівнюй курс! — знову закричав капітан Келен.

   Черепаха пливла своєю дорогою, не звертаючи більше уваги на "Воронячі крила". Марина дивилася на небо. На хвилі, які, здається, стали меншими. І уявляла, що летить. Що вона сама корабель, а вітрила її крила. А потім помітила Неміну, що спостерігала за Келеном. Уважно, як кішка за мишкою. Зараз вибере момент і як стрибне...

   — Ілієн, — Марина згадала, яке питання ще збиралася поставити.— Як гадаєш, наш капітан — колишній пірат?

   — Ні. Швидше, той пірат колишній капітан торговельного корабля. Чужого корабля. Мріяв про свій, потім зрозумів, що не заробить стільки і вирішив забрати чужого. Так буває.

   Да так буває. Цікаво, звідки корабель у Келена? Заробив, вкрав чи подарувала людина, якій він п'яти цілував? Чи лизав? Втім, яка різниця? Уявити капітана за подібним заняттям дівчина не могла. Напевно алегорія.

   — Шторм незабаром закінчиться, — сказав Ілієн. — Ходімо.

   — Куди? — спробувала чинити опір Марина. Їй хотілося подивитись, як закінчуються шторми.

   — Вчитися. Спробуймо посилити твій вітер.

   Дівчина зітхнула та пішла. Навчатися корисно, особливо тому, що може врятувати життя. У те, що поліція врятує та збереже, вона не вірила й у рідному світі. Ця поліція слідом за нею не ходила, так що банально б не встигла, навіть якби дуже хотіла. А вірити в місцеву варту... Ага, зайнятися їм більше нема чим, тільки й залишилося рятувати різних іноземок. У них тут до іноземців ставлення не те щоб погане, скоріше байдуже. Іноземці мають самі розбиратися зі своїми проблемами. Так чи інакше. І дякувати варті вже за те, що вона хоча б не заважає.

   ***  

   — Я бачив черепаху. Я бачив черепаху, — тужливо бурмотів Дару. — Я бачив черепаху.

   Він сидів на підлозі у каюті Неміни. Скаржитися на життя комусь окрім напарниці Дару вважав зайвим. А вона все одно всерйоз не сприйме.

   Швидше за все.

   — Кому ти потрібний, щоб заради тебе черепаху надсилали, — невдоволено сказала дівчина.

   Ниття напарника відволікало її від полірування меча шматочком замші. Та й дратувало. Адже вона не скаржиться, хоч і жінка, яким сама природа дозволяє скаржитися і шукати втіхи. І черепаху вона теж бачила.