розділ 7

Парочка типів, що розповсюджували навколо себе сивушний сморід, спотикаючись і небезпечно розгойдуючись, абияк дотягла Дару до саду на даху будинку, що примикав до борделя. Той, що був менш п'яний, або сміливіший, витяг з рукава ніж, здивовано на нього подивився, якийсь час цілився, а потім таки зумів розрізати мотузку, що зв'язувала руки нюхача за спиною.

   Дару так і не зрозумів, навіщо було різати гарну мотузку. Чи налякати бранця намагалися, чи посперечалися, що в їхньому стані можливо це зробити без смерті для одного з учасників процедури.

   Типи досить довго дивилися один на одного, напевно, спілкувалися телепатично, потім згадали, навіщо вони власне сюди прийшли, дружно штовхнули Дару в сад і пішли, не забувши зачинити за собою двері.

   Дару слухняно впав, спокійно озирнувся, оцінив настрій присутніх і зрозумів, що зараз його знову битимуть. Традиція у них така, жодне свято не обходиться без того, щоб не побити якогось бідолаху, що не вчасно попався їм на очі.

   Залишалося сподіватися, що напарниця з'явиться перш, ніж його запинають до смерті. Щоправда, це не означало, що він зовсім не чинитиме опір.

   ***  

   Неміна риссю бігла за мечником, що петляв темним коридором, чомусь не замислюючись про те, що йдуть вони не в той бік. Просто хотілося довіритися та дозволити йому приймати рішення. Інтуїція прокинулася, чи що? Чи жінка, якій належить слідувати за чоловіком?

   Келен вибіг на балкон, перемахнув через перила, приземлившись на невелику вежу водосховища, і застиг пам'ятником самому собі.

Дівчина пішла за ним, підійшла впритул і подивилася туди ж, куди вирячився цей пірат.

   — Дах, — сказала Неміна, коли зрозуміла, куди саме вони прямують.

   — І що?! — гаркнув у відповідь Келен, відмираючи. — Тобі треба в сад. Якщо не хочеш пробиватися до свого напарника крізь натовп клієнтів борделя та охоронців складу, це найрозумніший шлях.

   — Це не шлях. Це дах, — якомога спокійніше сказала Неміна. Нема для чого його дратувати, він і без того не дуже спокійний.

   — Ти висоти боїшся? — підозріло спитав Келен.

   — Ні. Але тут дах двосхилий. Я на такому даху погано тримаю рівновагу, — холодно пояснила Неміна.

   — А-а-а-а, — сказав Келен. — То це дурниця. Тобі не треба тримати там рівновагу.

   — Чому? — по-дурному запитала Неміна, підозрюючи, що відповідь їй не сподобається.

   — Її триматиму я, — гордо відповів Келен і самовдоволено посміхнувся. Пика в нього стала така героїчна, що дівчина мимоволі залюбувалася. Його необхідно відправити до школи мистецтв. Одиничний екземпляр. Навіть таких підробок не буває. Оригіналу з головою вистачає.

   — Лізем, — приречено погодилася Неміна, слабо уявляючи, як він триматиме рівновагу за двох.

   Дару потрібно рятувати і краще з цим не тягнути. Цілителі та тривале лікування переломів у плани дівчини не входили.

***  

   — Дивись, — Ілієн показав на щось нагорі і весело посміхнувся.

   Марина слухняно подивилася. Спочатку на дрібні та досить бліді зірки. Потім здогадалася перевести погляд на дахи і встигла помітити незрозумілу тінь, що майнула там. А ще хтось репетував, як підстрелений у зад індіанець.

— Ніндзя, чи що? — невпевнено спитала дівчина.

   Ілієн хмикнув і задоволено примружився. Він, звичайно, роздивився більше. І мовчить, зараза, загадково. Чи розраховує, що сама здогадається?

   З іншого боку, про що тут гадати?

   — Твоя тінь?

   — І не одна, — кивнув Ілієн.

— Вони там розмножуються? — підозріло глянула на бордель Марина.

   Уява намалювала чудову картинку — тінь зайшла в бордель, спустилася в підвал, натиснула на непомітний важіль і опинилася в лабораторії. Де її клонували. Тому що поговорити дівчині не було з ким, порадитися там, чоловічі недоліки обговорити. Душевної подруги так і не знайшлося, а розмовляти з дзеркалом не комільфо.

   Демон труснув головою, мабуть, теж щось таке уявив, озирнувся, і зупинив погляд на черговій питейні.

   Марина тільки зітхнула. З одного боку, підпирати чийсь паркан уночі, в незнайомому місті, на пустельній вулиці не найприємніше заняття. З іншого — ці питейні вже впоперек горла стоять. Добре було б там щось хороше або хоча б оригінальне. Стандартний набір страв та напоїв. Безалкогольні та слабоалкогольні напої, а також солодощі вона перепробувала всі. Повторюватися не хотілося. Їсти недосмажене за місцевою традицією м'ясо жовтих ящірок, надто жирні супи та каші не хотілося від початку. Пити щось міцне також. І що там у такому разі робити? Демоном милуватися, як картиною? Або увагу нетверезих мужиків неохайної зовнішності привертати?

   І не підеш. Блукати наодинці в темряві цим містом хотілося набагато менше, ніж заходити в чергову питну.

   — Ходімо, — зітхнула дівчина. — Продовжимо стеження. Сподіваюся, твоя тінь не перетвориться на Бетмена і не спробує відлетіти на бетмобілі. Чи він у нього їздив? Не пам'ятаю.

   Ілієн загадково посміхнувся.

   Мабуть, у щось тіні перетворюватися вміли, і він би не відмовився на це подивитися.