розділ 5

— Опа, — сказав жирний тип, і Дарієн Нот, він же симпатяга Дару з нічної варти, зрозумів, що вляпався.

   — Ой, — погодився з товстуном він.

   А як добре все починалось.

   Спочатку був абсолютно кретинський геройський вчинок, точніше, витівка, за якою не було заслуженого покарання. Комусь сподобалися нічні перегони за викрадачами дівчини дуже легкої поведінки і трійцю вартових перевели до нюхачів. Нова робота оплачувалася набагато краще, вимагала менше зусиль, і була більш престижною за колишню. У цієї роботи виявилося лише два істотні недоліки. Перший — частенько доводилося їхати з міста. То допомагати колегам. То через каприз начальства. А то й зовсім через те, що десь ті, кому належала влада, своїм нюхачам у тій чи іншій справі не довіряли. От і викликали столичних.

   Другий — у нюхачі, на відміну від варти, брали жінок. Розумних, сильних, сміливих, які мають ще багато безперечних достоїнств. Тільки ось характери у цих жінок були як на підбір погані. Але Дарієну і тут пощастило — йому в напарниці дісталася дівчина порівняно спокійна, в міру галаслива, яка не любила лізти в чуже життя.

   Радів цій обставині Дару недовго. Улюблене начальство, мабуть в ім'я справедливості і для рівноваги, саме пару Дарієн і Неміна відправляло в чужі міста і навіть на чужі землі. За якихось півтора роки колишній вартовий встиг вивчити міста та села батьківщини, побувати у Сонячному королівстві, Зеленомор'ї та в Озерному Краї. Вдома він бував набігами.

   Бажання одружитися з пухкою донькою вдови купця до цього часу якось само собою зникло. Нудно з цією дівою було. Настільки нудно, що за годину хотілося від неї втекти і ніколи не повертатися. Краще пошукати дівчину веселіше і розумніше, бо не приведи боги діти в маму підуть. А мрії про власний шинок взагалі здавалися наївними та непотрібними. У старості потрібно не працювати, а в гіршому випадку няньчити онуків, якщо невістка виявиться з тих дівчат, які прагнуть знайти собі справу. У кращому — проживати накопичене та розважати знайомих байками із бурхливої ​​молодості. Щоб вони заздрили та захоплювалися. Тут головне знайомих правильно підібрати.

   Це якщо до старості доживеш. У чому зараз Дару сумнівався. Причому сумнівався він не вперше, і все якось обходилося. Може й цього разу пощастить?

   Нюхач подивився на трійцю, що розглядала його, і сумно зітхнув. Великі хлопці, наче спеціально таких у банду підбирали. І злі. Чи то по життю, чи на гостя. Ні те, ні інше не обнадіювало.

   У двері протиснулася наступна трійця. Якийсь час подивилася на нюхача, застуканого в розпал вивчення складу контрабандної випивки, і задумливо перезирнулася з першою трійцею.

   Дару знову зітхнув. Склад хлопцям доведеться міняти. Половина нічної варти знає, куди саме пішов приїжджий нюхач і навіщо він туди пішов. Хоч бери і вибачайся, що так невчасно з'явився. А ось у плані порятунку доводиться розраховувати тільки на напарницю, решта не встигнуть, навіть якщо захочуть цим зайнятися. У чому Дару сумнівався. Стражники у будь-якому місті традиційно не люблять приїжджих вискочок.

   Дару зітхнув утретє, викликавши у присутніх смішки. Нюхач їх великодушно пробачив. Вони просто не знайомі з його напарницею. І не знають, що одна вона може принести більше руйнувань, ніж вся варта разом взята.

   Неміна — дівчина розумна, всебічно обдарована і носить на зап'ястя підвіску, що благополучно відлякує від неї як розумних злочинців, так і вихованих чоловіків. З тінню вогню ні ті, ні інші не хочуть зв'язуватися. Бояться. І не дарма. Беззбройна тінь вогню, будь-якої статі, легко зможе розігнати всю зграю, що набився в працьовито викопаний льох під борделем. А якщо напарниці дати зброю...

   Дару доводилося бачити, що трапляється з тими, хто ризикує ставати перед його напарницею зі зброєю в руках. Він віддав би вибрав стрибнути з міської стіни. Не так травматично і набагато більше шансів цю дурість пережити.

   Щоправда, плани у напарниці... Цікаві. Іншого слова не підбереш.

   А головне, всім прагне допомагати. І на живця любить ловити. Не те, щоб вона не має рації...

З одного боку, до моменту прибуття на нове місце роботи певну репутацію вони собі забезпечать, і це полегшить подальше життя в чужих містах. Адже не дарма в Золотій Бухті стільки голубֹятен. У Вовчих Землях голубиній пошті довіряють більше, ніж кулям Бімеуса та зв'язковим амулетам.

   З іншого боку — Дару щиро не розумів, чому знову на це погодився. Невже, просто хотів вкотре переконатися у своїй невдачливості пов'язаної з чужим майном? Добре, що свого часу злодієм не став. Довго злодії з такою невдачливістю не живуть.

   Вартовим та нюхачам теж живеться непросто, але тут хоч можна відмовитись і є кому рятувати.

   Контрабандисти почали радитись. А Дару сів і вирішив просто зачекати. Чим пізніше його почнуть бити, тим більше шансів дотягнути в здоровому стані до приходу Неміни.

***

   Марина задумливо помішувала дерев'яною паличкою десерт, котрий пахнув малиною, і дивилася на капітана Келена, що крокував по вулиці. Стежити за дівчиною-тінью виявилося нецікаво. Красива креманка і то привабливіша, стоїть собі на столику, нікуди не поспішає і ховатися за кутами від неї не треба. Загалом, не могло сподобатися таке проведення часу. Марині не могло. Ілієн же від нього був у захваті. Цілковитому. У дитинстві у шпигунів не награвся.

   За час стеження Марина випила літра три різних напоїв. З'їла близько кілограма тістечок, жменю зацукрованих горіхів, три штуки десертів схожих на кисіль і зараз відчувала, що найближчими днями її нудитиме від виду солодощів. А демонові хоч би що, бадьорий такий, захоплений.

Тінь стеження чи не помітила, чи не надала йому значення. Ілієн, звичайно, використовував щось на кшталт відводу очей, але в тому, що воно спрацювало, Снігурчин братик був невпевнений. Всіх особливостей та умінь тіней він не знав. На демона б цей відвід точно не подіяв, Ілієн не дуже добре вмів його робити. Профіль інший та дар.