розділ 3

   Мандрівники і зустрічаючі спускалися до міста вузенькими петляючими сходами. Наскільки зрозуміла Марина, широких сходів тут взагалі не було. Спочатку їх не будували, не бажаючи полегшувати життя завойовникам та й звичайним бандитам. Згодом стало традицією. А вантажі спускали-піднімали на платформах підвішених на троси. Дивлячись на ці відкриті всім вітрам споруди, Марина зрозуміла, чому Ілієна так зацікавили ліфти.

   Поблизу місто виявилося навіть красивішим ніж з висоти. Білі будиночки, прикрашені квітковими та геометричними орнаментами. Тоненькі деревця зі сріблястим листям. І купа фонтанів, різних, від банальних чаш-квіток до сюреалістичних споруд. Ще було багато художнього кування та клумб. Марина йшла як турист. Озиралася, завмирала перед черговою красою, а потім набралася хоробрості та дістала цифровик. На диво, ніхто не заперечував і не питав, що воно таке.

   Ілієна в місті знали добре. З ним віталися усміхнені дівчата, кланялися чоловіки, покликала скуштувати якусь нову страву рудоволоса жінка підозріло людської зовнішності. Причому ставилися до нього зовсім не як до сина правительки. Марині так здавалося. Або в неї неправильне уявлення про це ставлення.

   Транспорту, навіть банальних коней із візками, у місті не було. Чи через те, що містечко крихітне. Чи через численні сходи, тераси, що нагадували про піраміди вимерлих майя. Але найдивніше — Марину похід містом чомусь не втомив. Навіть сходами вона злітала легко і невагомо.

   Подумати про це дівчина не встигла. Вони прийшли до будинку матінки Ілієна, і майже з порога почався цирк.

Марину смикали в різні боки, як ляльку, особи, імена яких вона не встигала навіть позчути, не кажучи вже про те, щоб запам'ятати. На неї навішали купу різнокольорових залізяк, добре хоч не підков. І якось непомітно завели у помешкання з трьома басейнами. Дівчина запідозрила, що топити. Заради порятунку Ілієна від незрозумілої потраплянки. Уточнити цю деталь вона не встигла. Звідкись налетіла зграйка дівчат, дружно пояснила, в якому басейні вода якої температури. Потім хтось навіщось знімав мірки дивно зв'язаними мотузками. Пропонували вибрати чи то шампунь, чи то отруту. Шуміли, галасували, щось рекламували, кудись вели, мало не насильно запихали у воду і всіляко намагалися звести з глузду. Схаменулась Марина в той момент, коли їй на волосся чіпляли різнокольорові стрічки, голосно розмірковуючи про переваги хлопців. Дівчина чомусь злякалася і зажадала дзеркало. Над нею посміялися і повели до дзеркальної стіни.

   Як не дивно, клоуна в бантиках Марина не побачила. Втім, і звичну себе також. З дзеркала на неї злякано дивилася тендітна особа. Чи то вода в басейні виявилася чарівною, чи сукня і камінчик-крапля, що звисав на лоб, так змінювали, але ця дівчина була красивішою за студентку Марину. Набагато красивішою. Вона торкнулася кінчиками пальців до відображення, щоб переконатися, що навпроти скло, а не жива дівчина. Відбиток повторив її жест і невпевнено посміхнувся.

Довго думати та сумніватися гості не дали. Підхопили під руки і кудись потягли. Злякатися вона не встигла. Ледве вистачило часу, щоб розлютитися на брата Снігурки через те, що не попередив ні про що подібне, і кудись зник. Теж ще невловимий Джо!

   Притягли Марину у світлий коридор, розмальований краєвидами. Втішили тим, що зараз вона офіційно познайомиться з мамою Ілієна і, хихикаючи, розбіглися в різні боки. Гостя залишилася стояти перед масивними дверима, почуваючи себе повною дурепою. Чогось вона не розуміла. Мабуть у демонів зовсім оригінальні традиції і хлопці повинні своїх дівчат знайомити з мамами в урочистій обстановці під звуки фанфар. Довго над цим міркувати не довелося, з'явився Ілієн, мовчки взяв за руку і штовхнув двері.

   І Марина відчула себе ще більшою дурепою. Тому що була не готова до видовища, що відкрилося, через власну дурість. Саме вона жодного разу не запитала свого демона, ким працюють його батьки. Він би відповів. Точно відповів. Навряд це таємниця. Була б таємниця, зараз би не знайомили.

   — Володарка Маянета, — схилив голову Ілієн.

   Марина поспішно теж кивнула і подивилася на кришталевий трон, схожий на пелюстка квітки, що висить у повітрі.

   — Сину мій, — лагідно посміхнулася прекрасна правителька і ляснула в долоні.

   Демони, що чинно стояли під стінами, заметушилися, зашушукалися. Снігурчин братик спритно підтяг Марину, що впала в ступор, ближче до трону і представив її мамі. Та у відповідь схвально посміхнулася.

На щастя, володарка Маянета виявилася правителькою міста, а зовсім не всіх демонів, і, по суті, була мером. Її навіть обирали голосуванням, щоправда, давно і все життя. На ще більше щастя — офіційність знайомства на взаємних поклонах закінчилася. На жаль, далі почалися суворі демонські будні.

   Веселі дівчата вважали своїм обов'язком навчити Марину бути красивою. Чомусь навіть навчили, незважаючи на те, що перекладач все ще плутав і поєднував поняття, як хотів. Але воно витрачених зусиль явно не вартувало. Занадто мало знань осіло в голові і не найнеобхідніших.

   Крім цих вчительок, якимось чином утворилася трійця охочих навчити Марину поводитися з її стихіями. Галасливий дядечко з сивиною на скронях і вбивчо-зеленими очима вимагав негайно будити втілену силу і вчитися нею користуватися. Бо інакше неправильно. Мрійливе дівчисько просто ходило слідом, як тінь і час від часу пропонувало навчити то тому, то ще чомусь. Марина позбавилася її легко. Лише поцікавившись, чи склало молоде дарування обов'язковий іспит? Мабуть, не склало, бо питання її смертельно образило. Третім був Дішине, який згадав, що про щось таке просив Ілієн. Але тут Марина здогадалася натякнути, що у коваля замовлення і він не може весь час сидіти в місті, що сама вона в гори не піде, та й узагалі скоро повернеться додому. Загалом, повна розбіжність.

   До всього хорошого, дівчина примудрялася весь час кудись не туди зайти, комусь завадити, заблукати, проспати чи з'їсти щось таке, що людям не бажано. Почувалася вона через це збирачем проблем. Вивчати демонів у природних умовах виявилося непросто. І не тому, що вони сильно щось приховували, швидше це вона не знала, на що дивитися і про що питати. Те, що на перший погляд здавалося звичним і зрозумілим, насправді могло виявитися яким завгодно. І найбільше пригнічувало, що всі довкола щиро намагалися допомогти, а вона не розуміла чим і як. Здавалося, вони знущаються. А може справді знущалися.