Розділ 53

В імператорській залі засідань панувала така густа тиша, що здавалося, ніби саме повітря перетворилося на драглі, що душили всіх присутніх. Герцоги та міністри сиділи, немов статисти в театрі смерті, намагаючись не видати свого жаху, але їхні очі, що раз у раз поверталися до імператора, видавали первісний страх жертв перед хижаком. Останні дні перетворили імперію на пекельний котел, де варилися чутки та жах – спочатку та нічна різанина в палаці імператриці, коли коридори перетворилися на ріки крові, а тіла слуг прикрашали стіни, наче моторошні фрески. А тепер ще й самогубство герцога Фога – подія, що суперечила самим законам всесвіту через імператорську присягу.

За столом, інкрустованим візерунками з чорного дерева та золота, сидів і Хамза Снейк, судомно стискаючи підлокітники свого крісла до побіління кісточок пальців. Його зелені очі, розширені від ледь стримуваного жаху, раз у раз поверталися до порожнього місця, де зазвичай сидів старий герцог Фог. На оксамитовій оббивці того крісла досі можна було помітити кілька темних плям – чи то від вина, чи від крові, ніхто не наважувався припустити. Щось моторошно неправильне ховалося за цією смертю, але страх скував язики всім присутнім – надто свіжими були спогади про те, як імператорський гнів перетворював живу плоть на криваве місиво.

Звіти міністрів звучали як монотонний шум на тлі важкої тиші. Імператор слухав їх із тією особливою відстороненістю, що зазвичай передувала бурі. Його пальці злегка постукували по столу, відбиваючи якийсь лише йому відомий ритм, а в очах час від часу спалахували криваві відблиски – ознака того, що його думки були далеко від звітів про врожай та податки.

Він стискав у руках передсмертну записку герцога Фога – бездоганний документ, написаний тремтячою рукою старого, де той каявся у своїй недбалості щодо злочинів барона Шадоу. Папір уже почав розповзатися по краях від сили, з якою імператор стискав його, а чорнило розпливалося від крапель крові – його пальці, що перетворилися майже на кігті від люті, проколювали шкіру до крові. Навіть у смерті цей мерзенний старий павук примудрився сплести останнє павутиння брехні, залишивши після себе лише спотворений труп та записку, що не давала жодної можливості докопатися до правди.

Тіло герцога знайшли в його кабінеті – повішеним на шовковому шнурі від штор. Його обличчя було спотворене гримасою жаху, а очі вилізли з орбіт, немов він побачив щось настільки жахливе в останні миті життя, що навіть смерть здавалася кращим вибором. Але імператор знав – це все було ретельно зрежисованою виставою. Навіть спосіб самогубства був обраний так, щоб тіло неможливо було належно дослідити.

«Хитрий змій, – думав імператор, відчуваючи, як лють перетворює його кров на рідкий вогонь, що пожирав його нутрощі. Його очі палали таким багряним сяйвом, що здавалося – ще мить, і воно спопелить нещасну записку. – Навіть зараз, навіть у смерті ти знайшов спосіб посміятися з мене. Але я знайду спосіб дістати тебе навіть у пеклі. Твоя смерть не змиє твоєї провини, а твоя душа ніколи не знайде спокою. Я особисто простежу, щоб кожен, хто носить твоє прізвище, заплатив за твій злочин. Твій рід буде стертий з лиця землі, твоє ім'я стане прокляттям, а твої кістки будуть перемелені на порох і розвіяні над помийною ямою».

Коли звіти дійшли до ситуації в Пустках, на губах імператора з'явилася легка посмішка. Він підняв руку, зупиняючи міністра на пів слові:

– Покличте леді Анабель.

Залом пробігла хвиля здивованих поглядів. Герцог Рейвен, що сидів праворуч від імператора, помітно напружився, але не наважився нічого сказати. Всі погляди були прикуті до дверей, коли до зали увійшла Анабель.

Вона рухалася з тією особливою грацією, що змушувала навіть найдосвідченіших придворних відчувати легку заздрість. Її чорне волосся було зібране у складну зачіску, прикрашену срібними шпильками з воронячими черепами – древніми реліквіями роду Рейвен, які вона, мабуть, одягла востаннє. Темна сукня підкреслювала графітовий відтінок її шкіри, роблячи її схожою на живу статую, викарбувану з дорогоцінного металу.

– Я забув повідомити вам важливу новину, – голос імператора розрізав тишу, як гострий клинок, а його очі спалахнули багряним сяйвом. – Леді Анабель більше не належить до роду Рейвен. З цієї миті вона звільнена від усіх зобов'язань перед герцогством.

Залом пронісся приглушений шепіт – така заява була нечуваною. Герцог Рейвен зблід так сильно, що його графітова шкіра набула кольору мокрого попелу, але не наважився підняти голос. Герцог Снейк обмінявся швидкими поглядами з герцогинею Скорпіо та герцогом Вулфом – вони розуміли, що відбувається щось безпрецедентне.

Імператор повільно підвівся з трону, і його постать, здавалося, заповнила собою весь простір. Червоний туман почав збиратися навколо його ніг, а повітря стало важким від концентрації влади.

– За особливі заслуги перед імперією, – продовжив він, і кожне його слово падало важко, як удар молота, – я створюю новий титул, рівного якому ще не було в історії нашої держави. Титул Першої Маркізи Імперії.

Тиша в залі стала абсолютною. Навіть найстаріші та найвпливовіші герцоги завмерли, не наважуючись порушити її бодай подихом.