Розділ 42

Фог дивився на вогонь у каміні, дозволяючи думкам неквапливо плисти звичним руслом. Полум'я відбивалося в його очах, розфарбовуючи кабінет у відтінки золота та багряного. Більшість людей вірили, що великі імперії створюють армії, золото або могутня магія. Вони дивилися на наслідки й майже ніколи не помічали причин. А причини найчастіше були значно простішими, ніж хотілося б романтикам та історикам. Правильний шлюб. Правильне народження. Правильна дитина у правильний момент історії. Саме з таких дрібниць починалися династії, які потім правили століттями.

Саме тому він так ретельно обирав майбутню дружину для себе. Не через красу. Не через статус. І навіть не через політичну вигоду, хоча більшість аристократів обмежувалися саме цими критеріями. Усе це мало значення лише для тих, хто мислив одним поколінням уперед. Фог завжди дивився значно далі. Його цікавило майбутнє, яке він сам ніколи не побачить. Його цікавила спадщина, здатна пережити смерть, війни та зміну епох.

Він роками вивчав стародавні записи, заборонені манускрипти та архіви, які більшість учених давно списала на казки. Збирав легенди про старі магічні роди, порівнював описи здібностей, шукав закономірності там, де інші бачили лише забобони. Часом він проводив цілі ночі серед запилених сувоїв, переглядаючи інформацію, яку ніхто не читав сотні років. Більшість висновків виявлялися марними. Деякі — цікавими. Окремі — небезпечними. Саме останні привертали його найбільше.

Зрештою він знайшов те, що шукав. Поєднання двох кровних ліній. Двох спадщин. Двох родів, які ніколи не повинні були зустрітися. Він досі пам'ятав той момент. Пам'ятав навіть дивне хвилювання, яке охопило його тоді. Це була не радість і не захват. Щось значно глибше. Передчуття. Так, мабуть, почувається людина, яка після багаторічного сходження нарешті бачить вершину гори.

Його син став результатом цього плану. Першим справжнім успіхом. Першим доказом того, що всі роки роботи були витрачені не даремно.

Фог повільно покрутив келих у руці. У полум'ї каміна відбилося його власне обличчя. Старе. Зморшкувате. Позначене десятками років інтриг, поразок і перемог. Але все ще сильне. Все ще сповнене волі. Багато хто помилково вважав, що він любить свого онука. Ця думка завжди його розважала. Люди надто часто пояснювали чужі вчинки власними почуттями. Любов була розкішшю для дурнів. Вона змушувала вагатися, приймати нелогічні рішення та жертвувати майбутнім заради миттєвих емоцій.

Ні. Він не любив. Інвестував. І його інвестиція повинна була принести потрібний результат.

Тихий стук у двері розірвав його роздуми. Звук був настільки слабким, що більшість людей просто не звернули б на нього уваги.

— Увійти.

Двері відчинилися майже безшумно. До кабінету ковзнула знайома постать особистого слуги. Чоловік низько вклонився, не наважуючись підняти погляд.

— Мій герцогу.

— Говори.

Слуга помітно напружився.

— Від барона Шадоу надійшло термінове повідомлення.

Фог мовчки зробив ковток віскі, дозволяючи співрозмовнику самому продовжити.

— Заручник просить збільшити дозування препаратів. А також... — слуга запнувся лише на мить. — Кількість дівчат.

Новина не була шокуючою. Навпаки. Настільки передбачуваною, що навіть не викликала справжнього інтересу. Фог повільно поставив келих на підлокітник крісла.

— І це все?

— Так, мій герцогу.

— Тоді задовольніть його прохання.

Слуга ледь помітно здригнувся.

— У повному обсязі?

— Ви почали погано чути?

— Ні, мій герцогу.

Фог перевів на нього байдужий погляд.

— Якщо він хоче більше ліків — дайте більше ліків. Якщо хоче більше компанії — забезпечте її. Поки він залишається корисним, його примхи мене не цікавлять.

Слуга мовчки схилив голову. За роки служби він навчився не ставити зайвих запитань. І головне — не показувати власних думок. Особливо в присутності Фога.

— Це все?

— Так, мій герцогу.

— Тоді йдіть.

Чоловік уклонився ще раз і швидко залишив кабінет. Двері зачинилися, повертаючи приміщенню звичну тишу. Фог знову подивився на вогонь. Заручник. Барон. Дівчата. Препарати. Усе це було настільки дрібним, що не заслуговувало на довгі роздуми. Раби завжди створювали найбільше шуму, помилково вважаючи себе важливими. Але справжня гра відбувалася значно вище. Там, де вирішувалася доля імперії, людські життя давно перетворилися на цифри в розрахунках. І дуже скоро настав час зробити наступний хід.