Розділ 41

Герцог Фог сидів у своєму кабінеті, заглиблений у тишу, яку порушував лише розмірений тріск полін у каміні. Вогонь відкидав на стіни химерні тіні, змушуючи портрети предків то виринати з напівтемряви, то знову розчинятися в ній. Вони висіли тут уже сотні років — суворі чоловіки та жінки з холодними, зарозумілими обличчями, які дивилися на світ так, ніби той належав їм за самим правом народження. Час від часу язики полум'я спалахували яскравіше, і тоді здавалося, що очі на полотнах рухаються, уважно спостерігаючи за своїм нащадком. Фог давно перестав звертати на це увагу. Навпаки, йому подобалася ця кімната. Не через розкіш, родові реліквії чи спогади про минуле. Просто тут було легко думати.

Його пальці повільно ковзнули по склянці з віскі. Бурштинова рідина вловлювала відблиски полум'я, перетворюючись на рідке золото. Герцог дозволив собі ледь помітну посмішку. Роки роботи нарешті починали приносити результат. Люди завжди недооцінювали терпіння. Їм подобалися великі битви, гучні перевороти та відкриті зради. Вони уявляли владу як щось драматичне, сповнене крові й пафосних промов. Насправді ж найкращі перемоги здобувалися тихо. Непомітно. Крок за кроком. Саме так він будував своє життя. Саме так усував суперників. Саме так одного дня збирався забрати значно більше, ніж будь-який титул.

Його старший брат був чудовим прикладом того, наскільки небезпечно нехтувати дрібницями. Усі вважали того ідеальним спадкоємцем. Вродливий. Харизматичний. Улюбленець батька. Майбутній герцог. Людина, якій пророкували блискуче майбутнє та довге життя. Мертвий майбутній герцог.

Навіть зараз Фог пам'ятав той день до найменших деталей. Яскраве сонце над головою. Запах нагрітої трави. Шум копит. Тупий звук удару тіла об каміння. Перелякані крики слуг. Метушню. Паніку. І власний голос, сповнений такого переконливого жаху, що ніхто навіть не подумав засумніватися в його скорботі.

Усе було підготовлено заздалегідь. Не за день і не за тиждень. Місяцями. Рік за роком. Без поспіху чи ризику. Люди любили думати, що великі трагедії стаються раптово, але правда була значно прозаїчнішою. Більшість трагедій починалися задовго до того, як хтось помічав небезпеку. Його брат так і не зрозумів цього. Не звернув уваги, що улюблений кінь стає дедалі нервовішим. Не поставив зайвих запитань. Не помітив змін, які відбувалися просто перед його очима. І тому помер.

Фог зробив ковток віскі. Напій був добрим. Але спогади подобалися йому значно більше. Особливо похорон. О, це була справжня вистава. Чорний одяг. Заплакані родичі. Співчутливі погляди аристократів. Скорботні промови. І він сам у центрі всього цього дійства. Він плакав. Говорив про втрату. Згадував чесноти покійного брата. Дякував долі за роки, проведені поруч із ним. Навіть батько повірив. Особливо батько.

Герцог тихо розсміявся, дивлячись на полум'я. Люди бачили лише те, що хотіли бачити. Саме тому ними було так легко керувати.

Після смерті брата все почало рухатися швидше. Новий статус відкрив нові можливості, нові двері та нові союзи. Але саме тоді Фог зрозумів, що простого титулу йому недостатньо. Герцогство було лише сходинкою. Йому потрібна була влада іншого рівня. Така, яку неможливо відібрати наказом чи заколотом. Така, що переживе навіть його власну смерть.

Саме тоді він почав шукати ідеальну наречену.

Не дружину.

Майбутню матір свого спадкоємця.

І це виявилося значно складнішим завданням, ніж усунення брата.

Фог відкинувся на спинку крісла, згадуючи роки пошуків. Десятки шляхетних родин. Сотні кандидаток. Тисячі сторінок родоводів, записів та стародавніх хронік. Він вивчав їх із тією самою ретельністю, з якою алхімік досліджує склад рідкісної отрути. Кровні лінії. Магічні здібності. Спадкові особливості. Навіть давно забуті легенди про предків.

Більшість кандидаток відпадали майже одразу. Одні були занадто слабкими. Інші — занадто непередбачуваними. Деякі просто не мали потрібного потенціалу. Фог шукав не дружину. Він шукав інструмент. Ключ. Останній елемент складної конструкції, яку будував багато років.

І зрештою він знайшов те, що шукав.

Його посмішка стала ширшою. Холодною. Майже хижою.

Усе почалося саме тоді. З правильного шлюбу. З правильної крові. З рішення, яке для сторонніх здавалося звичайним політичним союзом, але одного дня мало змінити долю всієї імперії.