Розділ 30

Маленьке сіре створіння, що, мабуть, заблукало в лабіринтах підземелля. Вона метушилася в кутку, шукаючи вихід, і в її рухах відчувався той самий відчай, що й у його власній душі. Можливо, саме це змусило його зібрати останні сили.

Оскаженілий від спраги та болю, він рвонувся вперед, наскільки дозволяли кайдани. Його пальці, скручені від тортур, якимось дивом зуміли схопити тваринку. Не усвідомлюючи, що робить, він впився зубами в її тепле тільце. Кров бризнула в рот, і світ раптом вибухнув калейдоскопом відчуттів та образів.

Це було схоже на пробудження після довгого кошмару. Тепла кров розлилася горлом, а разом із нею в свідомість увірвалися чужі спогади. Спочатку вони здавалися хаотичними уривками, безладним потоком образів, але з кожною миттю ставали дедалі чіткішими. Він побачив темні нори під підлогами старих будинків, де пахло сирістю та гнилим деревом. Відчув гострий голод, що змушував годинами нишпорити серед сміття в пошуках кількох крихт їжі. Побачив короткі вилазки на поверхню, де запах свіжого хліба змішувався зі смородом помиїв і загрозою бути розчавленим людським чоботом.

Найяскравішим був спогад про втечу від кішки. Він відчув, як маленьке серце шалено калатає в грудях, як лапки ковзають слизькою підлогою, а легені розриваються від напруги. Паніка затоплювала розум, коли хижі кігті майже торкалися хвоста. Страх був настільки реальним, що принц мимоволі здригнувся, ніби сам щойно вирвався від смерті.

Коли бачення закінчилися, він ще довго лежав нерухомо, намагаючись зрозуміти, що сталося. Камера знову була перед очима. Сирі стіни. Кайдани. Калюжа крові на підлозі. Але щось змінилося.

Він пам’ятав. Пам’ятав усе так, ніби прожив це життя власноруч. Знав запахи підземних ходів. Відчував, де може сховатися небезпека. Розумів, як знаходити шлях у темряві, покладаючись не на зір, а на ледь вловимі зміни повітря. Це були не просто чужі спогади. Разом із кров’ю до нього перейшла частина самої сутності істоти.

Відтоді його ув’язнення набуло нового сенсу. Він почав уважно стежити за кожною живою істотою, яка потрапляла до камери. Павуки, таргани, щури — усе ставало предметом його досліджень. Він діяв обережно, не поспішаючи, перевіряючи власні здогадки з впертістю людини, якій більше нічого втрачати.

Результат щоразу був однаковим. Кров відкривала двері до чужого життя. Павуки подарували йому терпіння. Їхня пам’ять була простою, але корисною. Він перейняв здатність годинами чекати слушного моменту, не витрачаючи сил даремно. Від тарганів отримав неймовірну жагу до виживання та вміння знаходити вихід там, де його начебто не існувало.

Та справжнім скарбом виявилися щури. Їхня кров містила набагато більше інформації. Через них він бачив ціле підземне королівство, приховане під фундаментами столиці. Покинуті тунелі. Затоплені проходи. Комори зі старими запасами. Потайні щілини між стінами, крізь які можна було пересуватися непоміченим.

Щури знали все. Вони чули розмови охоронців, бачили зміни варти, відчували запахи людей задовго до їхньої появи. Через них принц поступово складав карту підземелля, ніби збирав величезну мозаїку з тисяч дрібних уламків.

Кожна нова крапля крові робила його сильнішим. І вперше за все життя він відчув щось схоже на надію. Якщо знання можна забрати через кров, значить, колись він знайде спосіб забрати й свободу.

Справжнє усвідомлення масштабів власної сили прийшло значно пізніше. Під час одного з чергових «уроків покори» охоронець припустився помилки. Він нахилився занадто близько, впевнений у власній безкарності. Лише на мить. Але цього вистачило.

Принц рвонувся вперед і впився зубами в його руку. Кров була гарячою. Людською. І цього разу світ буквально розірвало навпіл. У свідомість увірвався потік спогадів, настільки потужний, що він мало не знепритомнів. Перед очима промайнуло чуже життя від самого початку. Маленьке село на околиці імперії. Мати, яка співала колискові біля вогнища. Батько, що вчив тримати дерев’яний меч. Роки навчання у військовій академії. Виснажливі тренування. Перші перемоги. Перші поразки. Перше кохання. Перша смерть товариша на полі бою.

Він прожив усе це за кілька секунд, але найціннішими виявилися не самі спогади, а навички, знання та досвід. Вони теж залишилися з ним. Він раптом зрозумів, як правильно розподіляти вагу під час удару мечем. Як ухилятися від атаки ще до того, як вона почалася. Як оцінювати суперника за поставою та рухами. Як тримати стрій. Як битися. Наче роками навчався цьому сам.

Коли потік чужої пам’яті нарешті вщух, принц сидів на холодній підлозі, важко дихаючи. Серце шалено билося в грудях, а перед очима все ще миготіли уламки чужого життя. Тоді він остаточно зрозумів, що саме приховувала його кров.

Кожна жива істота була книгою. Кожна крапля крові — сторінкою. А він міг читати їх усі. І вперше за десять років ув’язнення молодший принц дозволив собі посміхнутися. Ледь помітно, бо люди, які тримали його в кайданах, навіть не підозрювали, що власними руками створили монстра, якого більше не зможуть контролювати.