Розділ 20

Зала засідань імператорського палацу була створена не просто як місце для обговорень, а як символ абсолютної влади. Вона була настільки величною, що здавалося, навіть самі боги схиляли голови, потрапляючи сюди. Високі аркові стелі, прикрашені розкішними фресками, зображували тріумфи імператорської династії: богів, що дарували свою силу, і народи, які кланялися перед троном. Фрески ніби оживали — золоті й пурпурові відблиски тремтіли під світлом вітражів, через що складалося враження, ніби намальовані постаті рухаються, спостерігаючи за присутніми згори.

З обох боків зали височіли колони з темного мармуру, інкрустовані золотом. Кожна була вирізьблена у формі змій і драконів, що спліталися в нерозривному танці. Їхні рубінові очі виблискували в напівтемряві так, ніби стежили за кожним, хто наважувався тут заговорити.

У центрі стояв масивний стіл із чорного дерева, відполірований до дзеркального блиску. Поверхня відображала присутніх так чітко, що інколи здавалося: під столом сидять їхні темні двійники. Імператор розташувався на чолі столу, мов безмовна скеля. Його трон із чорного обсидіану, оздоблений золотими фігурами орлів і левів, домінував над усією залою. Над високим узголів’ям здіймався символ Осіріса — змія, що згорнулася кільцем навколо вогняного диска.

— В імперії все стабільно, Ваша Величносте, — промовив міністр економіки, хоча його голос звучав так, ніби він намагався переконати в цьому передусім самого себе.

Тиша після цих слів стала важчою за будь-який наказ.

Міністр мав вигляд людини, яка вже давно не пам’ятає, що таке спокійний сон. Худе виснажене обличчя, глибокі зморшки біля очей, нервово пригладжене сиве волосся — усе в ньому видавало постійну напругу. Темний фрак із вишитим сріблом гербом міністерства сидів бездоганно, але тонкі пальці, що тримали звіт, помітно тремтіли.

— Проте останні кілька років ми спостерігаємо зниження податкових надходжень із земель, що межують із Пустками, — продовжив він уже обережніше. — Торгові маршрути поступово занепадають. Каравани все частіше відмовляються проходити через ті території.

Імператор повільно підняв голову.

Цього простого руху вистачило, щоб кілька людей за столом мимоволі випростали спини.

— Причина? — його голос був спокійним, але саме ця спокійність лякала найбільше.

Слово взяв командир імператорських лицарів.

Його суворе обличчя зі шрамом через праву щоку нагадувало кам’яну маску. Темно-сірий мундир із золотими аксельбантами сидів бездоганно, а металевий наплічник із гербом лицарів — змією, що стискала кинджал у пащі, — холодно блищав під світлом люстр.

— Активність монстрів біля Пусток зросла, Ваша Величносте. За останні місяці ми отримали щонайменше сімнадцять повідомлень про напади на поселення та каравани.

Молодий міністр транспорту, який сидів трохи далі, нервово прокрутив перстень на пальці. Його рудувате волосся спадало на лоб, а зеленуватий костюм із золотими вставками, хоч і був пошитий дорого, не приховував скутості в рухах.

— Це вже впливає на дороги, — тихіше додав він. — Деякі маршрути довелося закрити повністю. Люди бояться.

— Люди завжди чогось бояться, — сухо кинув один із герцогів.

За столом ледь помітно напружилися плечі.

Герцог Снейк сидів розслаблено, майже ліниво відкинувшись на спинку крісла. Його темне волосся було акуратно зачесане назад, а тонкі губи викривлялися у ввічливій усмішці, яка чомусь викликала бажання перевірити, чи не зник у тебе гаманець або душа. Його пальці неквапливо постукували по підлокітнику.

Навпроти сиділа герцогиня Хамза.

Вона не рухалася взагалі. Темна сукня з високим коміром робила її схожою на живу тінь, а холодний погляд золотистих очей був настільки прямим, що ним, здається, можна було різати метал.

— Незалежні землі Пустки — це стара проблема, Ваша Величносте, — сказала вона рівним голосом. — Але я тримаю ситуацію під контролем.

Вона навіть не подивилася на Снейка.

— А от герцог Снейк, схоже, намагається перекласти власні проблеми на інших.

Усмішка на губах герцога стала трохи ширшою.

— Мабуть, герцогиня має значно глибше знання ситуації, ніж решта присутніх, — відповів він м’яко, майже люб’язно. Саме тому його сарказм звучав ще огидніше.

Хамза повільно повернула голову в його бік.

— На відміну від деяких, я принаймні не ховаюся за гарними словами, коли мої землі горять.

Міністр транспорту зблід ще сильніше. Міністр економіки зробив вигляд, що дуже уважно читає власний звіт. Командир лицарів дивився прямо перед собою з виразом людини, яка вже подумки рахує, скільки трупів доведеться прибирати, якщо ці двоє остаточно забудуть про етикет.

Імператор мовчки спостерігав за суперечкою. Легка посмішка ковзнула його губами, але в ній не було тепла. Йому було цікаво дивитися, як шляхетні роди готові перегризти одне одному горлянки навіть під його поглядом. Водночас це дратувало. Проблема залишалася невирішеною занадто довго.

— Чи є сенс надіслати кілька бригад, щоб розібратися з монстрами? — спокійно запитав він.

Напруга в залі стала майже фізичною.

Командир імператорських лицарів ледь помітно стиснув підлокітник.

— Ваша Величносте, ми виконаємо будь-який наказ, — чітко відповів він. — Але через погані дороги та складнощі з комунікацією похід може затягнутися. Звістки надходитимуть до столиці надто довго.

Він говорив рівно, проте всередині вже зростав холодний неспокій. Командир надто добре знав імператора.

Такі пояснення могли його не задовольнити.