Розділ 10

«Цей чортів, довбаний, триклятий принц. Божевільний виродок».

Анабель сиділа в альтанці, стискаючи в маленьких пальцях чашку з незрозумілим їй напоєм, що нагадував ті популярні напої, що постійно купувала внучка та пригощала її ними. На смак було лайно. Вона подумки матюкалася так натхненно, що добре, що охорона не могла читати її думки. У них, здається, й без того життя було важким.

Високі воїни в темних обладунках стояли навколо альтанки з кам’яними обличчями, ніби вона не п’ятирічна дитина, а особливо небезпечний державний злочинець. Їх світло-графітова шкіра вказувала на нижчу гілку аристократії, а довгі загострені вуха постійно рухалися, вловлюючи найменші звуки.

«Бісові кажани-переростки», — похмуро подумала Анабель.

Після її невдалої спроби вистрибнути з вікна за нею тепер стежили цілодобово. Ні на хвилину не залишали саму. Навіть у ванній за дверима чатували служниці. Принизливо. Дратувало страшенно. І водночас вона прекрасно розуміла причину.

У романі маленька Анабель Рейвен ніколи не намагалася накласти на себе руки. Отже, її поведінка вже викликала підозри. Ще трохи — і хтось би почав ставити питання. А цього допустити було не можна.

Бо пояснити, що в тілі герцогської доньки сидить літня жінка з іншого світу, яка знає сюжет наперед, — це чудовий спосіб опинитися або на вівтарі для демонічного ритуалу, або в підвалі у придворних магів. У цьому світі різниця між медициною та інквізицією була доволі умовною.

Анабель продовжувала подумки проклинати принца всіма відомими їй лайками, і дорослій жінці в дитячому тілі їх вистачало. 

«Щоб тобі порожньо було, психопате довбаний», –  думала вона, згадуючи все, що прочитала в додатках до роману. Саме цей покидьок, використовуючи найбрудніші маніпуляції, планомірно зводив Анабель із розуму і виставляв злодійкою перед усіма. 

«І все через що? Через те, що та врятувала його нікчемне життя, коли він упав в озеро!»

З того фатального дня, коли маленька Анабель витягла принца з води, він став одержимий нею. 

«Хворий на всю голову збоченець, –  процідила вона подумки, відчуваючи, як від ненависті темніє в очах. –  П'ятирічну дівчинку собі намітив... Був би ти проклятий, виродку ненормальний! Щоб тобі ці води поперек горла стали!»

Й Анабель зрозуміла, що потрапила у максимально поганий момент роману, адже згідно з розповідями служниць, принца вона вже врятувала, а в один із днів прийшов її батько, герцог, і сказав, що заручини з юним герцогом Вулфів пройшли успішно. І знову ж таки. Цих заручин просила колишня володарка тіла, яка закохалася в юного герцога з першого погляду.

Й ось так закрутилася ця божевільна карусель. Принц, майбутній правитель імперії, втратив розум через п'ятирічну дівчинку, яка його врятувала, а сама ця дівчинка, ще навіть не розуміючи, що таке справжнє кохання, вже встигла присягнути на вічній любові малому Горацію. 

«Як же все жахливо», —  подумала Анабель, ледве стримуючи істеричний сміх. —  Ось вам і казочка про любов. Маленька принцеса, божевільний принц-збоченець і хлопчик з манією величі. Сюжет для трагікомедії».

Анабель сиділа в альтанці, відчуваючи, як час витікає крізь пальці. Кожен удар серця, кожен подих наближав їх до неминучої трагедії. Вона до болю стискала маленькі кулачки, проклинаючи долю, що закинула її в цей час, коли вже нічого не можна змінити. Надто пізно. Заручини вже відбулися, принц вже врятований, а герцогиня... Анабель подивилася на вікна спальні, де зараз відпочивала вагітна жінка. Ще кілька тижнів, і ця добра, ніжна душа покине світ під час пологів, а з її смертю почнеться крах усього роду Рейвен.

Вона могла б змінити своє майбутнє, могла б уникнути долі злодійки, але були речі, яких навіть вона, з усім своїм знанням майбутнього, не могла запобігти. У цьому світі доля —  то вже написаний абзац. І пробуй ти переписати історію хоч кров'ю –  автор усе одно викреслить.

Деякі трагедії були написані самою долею, і смерть герцогині була однією з них. З цього все почнеться —  божевілля герцога і повільне, невблаганне падіння колись великого роду.