Розділ 6

Лігво Вулфів

Банкетна зала герцогства Вулф вражала своєю похмурою величчю. Високі стрілчасті вікна від підлоги до стелі були затягнуті важкими темно-сірими гардинами, затканими срібною ниткою у візерунки вовків у русі. Крізь вузькі прозорі смуги лилося світло повного місяця, відкидаючи на чорний мармур химерні тіні.

Стіни зали вкривали масивні дерев’яні панелі з червоного дерева, потемнілого від часу. На них вирізьблені сцени полювання чергувалися з гербами роду Вулф, а між ними висіли старовинні гобелени, що розповідали історію герцогства. Від першого Вулфа, який отримав благословення імператорської крові, до сьогодні.

У центрі стояв довгий стіл із чорного дуба, відполірований до дзеркального блиску. Над ним зависала величезна срібна люстра у вигляді переплетених гілок, між якими застигли скляні вовки з очима з димчастого топазу. Полум’я сотень свічок відбивалося в кришталі, створюючи моторошну ілюзію, ніби звірі стежать за кожним рухом присутніх.

Повітря було насичене ароматами дорогих страв, але під ними відчувався інший запах. Запах влади. Запах хижаків, які століттями не звикли ділитися здобиччю.

За довгим столом сиділа родина герцогів Вулф.

На чолі столу, у масивному кріслі з різьбленою спинкою, сидів старий герцог Фарук Вулф. Навіть вік не зміг зігнути його поставу. Срібне волосся, зібране в традиційний хвіст, спадало на плечі, а холодні очі уважно стежили за кожним рухом за столом. Темно-срібна шкіра у світлі свічок здавалася металевою.

Праворуч сиділа його дружина, герцогиня Бастет. Її світло-сіра шкіра та зелені очі нагадували про рід Анхетеп, з якого вона походила. Вона сиділа рівно, бездоганно правильно, але в її поставі не було ані гордості, ані величі, лише багаторічна звичка бути зручною.

Далі сидів молодий герцог Аемілій — син Фарука. Поруч із ним, наче тінь, завмерла його дружина Тайя. Її світла графітова шкіра та коротші вуха одразу видавали нижче походження. У цій родині хижаків вона завжди залишалася чужою.

Їхні діти сиділи навпроти.

Горацій, старший син, уже встиг успадкувати хижу грацію Вулфів. Навіть у дитячих рухах було щось від молодого вовка, який одного дня стане небезпечним.

А ось Юнія…

Старий герцог спохмурнів, спостерігаючи, як восьмирічна дівчинка нервово намагається впоратися з приборами. Її пальці тремтіли настільки сильно, що срібна виделка раптом дзвінко вдарилася об край тарілки.

Тайя відчула, як серце боляче стиснулося. Тільки б не Юнія. Тільки б цього разу обійшлося. Старий герцог повільно відклав прибори.

— Невже так складно навчити дитину елементарних манер? — його голос був тихим, але від нього холонуло повітря. — Чи, можливо, ти вважаєш, що дочка роду Вулф може поводитися як простолюдинка?

Тайя стиснула руки під столом так сильно, що нігті впилися в долоні.

— Пробачте, мій герцогу. Я приділю більше уваги її вихованню.

— Приділиш, — спокійно відповів він.

Лише одне слово. Але прозвучало воно як вирок.

Юнія опустила голову ще нижче. Її маленькі плечі тремтіли, а срібні очі блищали від стримуваних сліз. Горацій мовчки дивився в тарілку, чудово знаючи, що якщо зараз втрутитися, то буде тільки гірше.

У цій родині ніхто не рятував одне одного. Тут просто вчилися виживати. Усі мовчали. Чутно було лише тихий скрегіт ножів об порцеляну та потріскування свічок у люстрі. Навіть слуги рухалися майже беззвучно, ніби боялися зайвим подихом привернути увагу господаря дому.

Фарук Вулф повільно відпив вина, насолоджуючись напругою, що скувала залу. Він любив ці моменти. Любив бачити страх у чужих очах. Страх був найкращим доказом влади.

Його погляд ковзнув по родині. Дружина — слухняна. Невістка — зламана. Син — досі недостатньо жорсткий. Онуки… ще сирий матеріал.

На губах старого герцога майнула ледь помітна посмішка.

— До речі, Аемілію, — промовив він так буденно, ніби говорив про погоду, — я знайшов наречену для Горація.