Розділ 3

Імператор Гор Астрійон стояв біля величезного вікна свого кабінету, вдихаючи прохолодне вечірнє повітря, що проникало крізь ледь прочинену стулку. Він любив цей час доби. Коли сонце вже починало повільно тонути за горизонтом, а столиця під ним спалахувала багряно-золотим світлом, ніби місто не готувалося до ночі, а навпаки, догорало після чергового дня.

З висоти імператорського палацу столиця нагадувала ідеально викреслену шахівницю. Геометрично правильні квартали розсікали широкі проспекти, де вже запалювалися перші магічні ліхтарі. Вдалині здіймалися золоті шпилі храмів та палаців, схожі на списи, встромлені просто в небо. Знизу долинав приглушений шум вечірнього міста. Брязкіт зброї з тренувальних майданчиків, гул торгових площ, далекий передзвін храмових дзвонів.

Його довге червоне волосся, переплетене тонкими золотими нитками з рунами стародавньої мови, мерехтіло у світлі призахідного сонця, нагадуючи живе полум’я. Кожен рух голови змушував руни ледь помітно спалахувати, ніби в його волоссі текла сама магія імператорської крові.

Вітер приносив запахи вечірнього міста. Запах квітучих магнолій з імператорського саду, диму ковальських горнів нижнього міста й солоного морського повітря. Гор заплющив очі лише на мить, дозволяючи цим ароматам змішатися в єдине ціле.

Спокій тривав недовго.

Його пальці повільно ковзнули по мармуровому підвіконню. Білий камінь одразу вкрився тонкою сіткою тріщин.

Кабінет імператора був створений не для комфорту. Він існував для того, щоб нагадувати кожному, хто сюди входив, кому саме належить влада в цій імперії.

Високу стелю підтримували масивні колони з чорного мармуру, пронизаного золотими прожилками. У напівтемряві вони пульсували м’яким світлом у такт диханню господаря кімнати, створюючи моторошне враження, ніби сам палац живий.

Стіни вкривали старовинні гобелени із зображеннями битв минулого. Золоті та срібні нитки виблискували у світлі свічок так реалістично, що інколи здавалося — фігури на тканині рухаються. Воїни здіймали прапори, магічне полум’я спалахувало серед натовпу, а коні ставали дибки просто у тінях кімнати.

Посеред кабінету стояв величезний стіл із червоного дерева. Його поверхню вкривала різьблена мапа імперії, інкрустована дорогоцінним камінням. Рубіни позначали великі міста, сапфіри — ріки, смарагди — ліси. У світлі вечора вся імперія сяяла під руками свого правителя, ніби жива.

Гор дивився на неї холодно й відсторонено. Іноді йому здавалося, що люди надто романтизують владу. Насправді трон — це нескінченна війна. Просто замість мечів тут посміхаються.

Двері кабінету відчинилися майже беззвучно.

Тіберій увійшов так тихо, що більшість людей навіть не помітили б його появи. Старий слуга служив імператорській родині ще за часів батька Гора і за десятиліття навчився рухатися палацом майже як привид.

Низенький чоловік зі світло-сірою шкірою та акуратно зачесаним сивим волоссям зупинився біля входу й схилився в ідеально вивіреному поклоні.

— Ваша Величносте, — рівно промовив він. — Прибув старий герцог Флавій Фог.

У кімнаті стало тихо. Настільки тихо, що навіть вогонь у канделябрах ніби завмер. Імператор не обернувся одразу. Лише його відображення у віконному склі змінилося. Чорні очі спалахнули темно-червоним світлом, а пальці сильніше стиснули підвіконня. Мармур під ними тихо хруснув.

Золоті руни в його волоссі засвітилися яскравіше.

— Знову приповз… — тихо промовив Гор, і в його голосі було стільки холодної ненависті, що Тіберій мимоволі опустив погляд нижче.

Старий слуга добре знав цей тон. Імператор ненавидів багатьох. Це було нормально для людини, яка сидить на троні. Влада взагалі погано поєднується з любов’ю до ближнього. Але старого герцога Фога Гор зневажав настільки щиро й глибоко, що це вже більше нагадувало особисту образу, а не політичний конфлікт.

Повітря в кабінеті повільно ставало важчим. У кутках кімнати заворушилися тіні. Тіберій непомітно відступив на крок.

Він бачив імператора в люті. Бачив після замахів. Бачив післявоєнні звіти із тисячами загиблих. Але така холодна, майже тваринна ненависть з’являлася лише тоді, коли справа стосувалася герцога Фога. На вікнах почала проступати тонка паморозь. Імператор повільно видихнув.

— Хай увійде.