Ворони

1

Сьогодні прекрасний день для подорожі і просто померти. Ми з чоловіком їдемо за місто. В машині тиша. Між нами теж. Ми давно вже один одному набридли. Скоріше старі друзі, інколи вороги та аж ніяк не сім'я. Діти виросли. Ми постаріли. Тепер ніби доживаємо своє життя, а ще тільки за 40.Дивлюсь на чоловіка-брюшко, залисини.Дивлюсь на себе-старіюча жінка з надлишковою вагою і залишками привабливості. Ад подорожує за нами нестримними тихими кроками. Їде в наших змучений серцях. Називається кризою середнього віку. Ми разом з 17 років. Тоді життя летіло на крилах любові і віри. Куди ж все поділося? Коли все почалося? Чому зараз ми у розбитого корита? В дітей вже своє життя. А здається тільки вчора 17...

-Може розведемося? - запиту я його.

-Ні - хитає він головою.

Їдемо далі в повній тиші. Звертаємо в підлісок. Грунтова дорога. Промельки сонця поміж весняними деревами. Сепійність пейзажу поволі змінюється на ніжний салатовий ранньої весни.

Виїзджаємо на галявину. Грунтовка поволі змінюється на сипаний гравій. Перед нами підіймається громада будинку. Темна і непривітна. Все - приїхали...

Юлія Іва

Подобається

#6599 в Фентезі
#2352 в Фантастика
#412 в Постапокаліпсис

У тексті є: маєток

Відредаговано: 16.04.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись