Розділ 8: Запис_008.mp4 — Закон Джоуля-Ленца та ультрафіолет

[ДАНІ ВІДНОВЛЕНО]

Дата зйомки: 11 червня

Час початку запису: 06:45:10

Пристрій: Цифрова камера (режим енергозбереження, дисплей вимкнено).

Статус файлу: Зображення темне, періодичне тремтіння кадру через сейсмічну активність.

«...Пішов запис? Так, екран я вимкнув, щоб витиснути з цієї батареї останні краплі. Зніматиму наосліп.

Я досі у вузлі зв'язку. Минуло близько пів години після того, як Ґонта пішов. Дихати — це зараз найскладніша робота у світі. Кожен вдих віддається в правому боці таким болем, ніби під шкірою прокручують іржавий цвях. Але лежати на холодній підлозі й чекати на смерть я не збираюся.

Спершу — медицина. Я знайшов моток старого радянського коаксіального кабелю, товстого й жорсткого. Відрізав плоскогубцями шматок, обгорнув навколо грудної клітки і намертво стягнув синьою ізоляційною стрічкою. Вийшов такий собі імпровізований жорсткий корсет. Він здавлює ребра, не даючи їм рухатися при диханні. Біль притупився до терпимого ниття. Тепер я можу ходити.

Друга проблема — двері. Цей найманець замкнув мене на масивний сталевий засув ззовні. Гайковим ключем я його не виб'ю. Але тут, у щитових радіостанцій, стоять величезні високовольтні конденсатори. Розміром із літрову банку кожен. Я витягнув два таких, зачистив товсті мідні кабелі й підкинув їх до залишків живлення в мережі, щоб зарядити. Фізика, другий курс. Якщо я подам цей заряд на металеву серцевину замка, закон Джоуля-Ленца зробить свою справу — колосальний опір виділить стільки тепла, що метал просто розплавиться.

(На відео чути важке дихання Ворона. Камера лежить на столі, об'єктив спрямований на масивні гермодвері)

Так... Контакти закріпив. А тепер найголовніше. Як мені знайти цього виродка в суцільній темряві лабіринтів? Я згадав одну деталь. Коли ми перелазили через його барикаду, Ґонта трохи скривився. Він глибоко напоровся ногою на іржаву арматуру, що стирчала з мішків. Заглушив біль адреналіном і пішов далі. Але він залишає кривавий слід.

Звичайним ліхтарем краплі на брудному бетоні не побачиш. Тому я розібрав медичну кварцову лампу, яка висіла тут на стіні для знезараження повітря. Витягнув УФ-елемент і скруткою під'єднав до залишків акумулятора від мого розбитого телефона. У мене тепер є ультрафіолетовий ліхтар.

(У темряві спалахує глибоке, моторошне фіолетове світло. Воно вихоплює пилинки в повітрі)

Час виходити. Замикаю контур!

(Ворон робить крок назад. Лунає оглушливий тріск. З-під ручки гермодверей виривається сліпучий сніп іскор і густий білий дим. Чути запах озону та паленого металу. Ворон з розгону б'є здоровим плечем у двері. Вони з металевим стогоном відчиняються)

Спрацювало... Інженери не здаються.

06:58:20

(Камера в руках Ворона. Вона знімає підлогу, залиту ультрафіолетовим світлом. Серед зеленого відтінку старої плісняви на бетоні чітко видно смолянисті, контрастні плями)

Ось вона. Кров Ґонти. Вона поглинає ультрафіолет і виглядає абсолютно чорною. Краплі зовсім свіжі. Він іде не дуже швидко — мабуть, мій рюкзак із купою паперів і метричних книг його непогано обтяжує. А рана не дає змоги бігти. Я наздожену його.

(Раптом земля під ногами різко здригається. Стеля тунелю видає протяжний, низький гул, від якого закладає вуха. Згори на об'єктив камери сиплеться густий пил та дрібне каміння)

Ого... Ви відчуваєте це? Це вже не звичайні прильоти. Нагорі почалося якесь абсолютне пекло. Росіяни б'ють чимось дуже важким, можливо, протибункерними ракетами або масованою балістикою.

(Ще один поштовх, сильніший за попередній. Десь у глибині тунелю зі скреготом лопається стара іржава труба, і з неї з шипінням виривається струмінь води)

Земля буквально ходить ходуном. Весь цей старий радянський комплекс починає тріщати по швах. Треба поспішати, бо нас тут просто поховає заживо.

(Ультрафіолетовий промінь ковзає вздовж стіни і раптом чіпляє тонку нитку, натягнуту на рівні гомілки. Її нейлонова структура зрадливо світиться під фіолетовим променем)

Стоп!

(Ворон різко зупиняється. Дихання збивається. Він обережно опускає камеру нижче)

Розтяжка... Волосінь простягнута від труби до металевого кілочка в стіні. А ось і сюрприз: стара ручна граната Ф-1, затиснута між двома цеглинами, з висмикнутою чекою. Волосінь тримає запобіжний важіль.

— Досвідчений вовк, — шепоче Ворон. — Знав, що я можу вибратися, тому залишив подарунок. Якби не ультрафіолет, який підсвітив нейлон, мене б розмазало по стінах.

Мій внутрішній детектив радіє, а мій внутрішній сапер зараз потіє як ніколи.

(Ворон повільно опускається на одне коліно, шиплячи від болю в ребрах. У кадрі з'являється його рука з плоскогубцями. Він обережно, міліметр за міліметром, стискає запобіжний важіль гранати пальцями, перекушує волосінь, а потім вставляє в отвір для чеки шматок жорсткого мідного дроту. Лунає тихе клацання)

Знешкоджено.

Я ховаю цю «лимонку» до кишені. Луту забагато не буває. Якщо цей виродок хоче грати у війну, я принесу йому цю війну.

(Черговий сейсмічний поштовх стрясає тунель. Звук такий потужний, що мікрофон камери хрипить)

Крові стає більше. Слід веде до якогось широкого ескалаторного нахилу, що підіймається вгору, на верхні яруси урядової станції. Він зовсім близько. Я вже чую, як скриплять його черевики по битому склу.

Я йду за тобою, Ґонто.

[ЗАПИС ПРИЗУПИНЕНО ДЛЯ ЕКОНОМІЇ БАТАРЕЇ]»