Політ

Я бачив багато.

Бачив, як люди п’ють каву, щоб прокинутися, хоча насправді вони хочуть заснути. Бачив, як двоє людей дивляться один на одного, але бачать лише свої страхи. Бачив, як хтось будує стіни з тисяч слів, щоб ніхто не помітив, що всередині — лише одна маленька, самотня кімната.

Я бачив дітей, які знають секрети Всесвіту, і дорослих, які забули, як правильно дихати.

Ви, напевно, думаєте, що я просто птах. Чорне пір'я, гострий дзьоб, неприємний голос. Що я просто шукаю блискучі речі або червиків у землі. І ви праві. Я саме такий.

Але знаєте, в чому секрет?

Секрет у тому, що бути «просто птахом» — це найкраща позиція для того, щоб бачити правду. Коли ти сидиш на даху, світ стає прозорим. Ти бачиш не те, що люди показують, а те, що вони приховують.

Я бачив вашу втому. Ваш відчай. Ваші маленькі перемоги, про які ви нікому не розповіли. Ваші знаки, які ви пропустили, і ті, що врятували вам життя.

Я розповів вам ці історії не тому, що я письменник. А тому, що ми всі — трохи як ці люди з моїх оповідей. Ми всі шукаємо щось. Хтось — червоний шматочок пластику на сірому асфальті, хтось — тишу, в якій не треба бути ідеальним, а хтось — просто того, хто скаже: «Я бачу тебе. І цього достатньо».

Тепер мені час летіти далі. Місто велике, і в ньому ще мільйони вікон. Мільйони людей, які щовечора зачиняють двері, але залишають відчиненою душу, сподіваючись, що хтось помітить.

Я буду там. На вашому підвіконні, на старій гілці каштана, на даху вашого будинку. Я буду мовчати. Я буду спостерігати. І іноді — я буду подавати знаки.

Не шукайте мене спеціально. Просто підніміть голову. Частіше. Дивіться не під ноги, а в небо. Там, за хмарами, завжди є щось більше, ніж наші щоденні турботи.

Пам'ятайте: ви не самотні у своїй самотності. Поруч завжди є хтось, хто бачить вас справжніми. Навіть якщо цей «хтось» — просто чорний ворон із дивним поглядом.

Бувайте. Я полетів.

Кар.