Ворон

Ворон

Ой там понад степом, та понад безкраїм
Розпростерши крила, там ворон літає.
Літає і плаче, аж серденько рветься,
Бо козак додому вже не повернеться. 

Чорними крилами огорне тихенько
Аби шлях до Бога пролягав легенько,
Пронесе над домом, де чекає мати,
Аби відпустила, не стала тримати. 

Полетить до двору, де кохана плаче,
Бо її серденько розірвалось наче,
Лиш мала дитина в світі цім тримає,
Половину серця ворон забирає. 

Зеленіє поле, річка онде в'ється,
Глянув козаченько та собі сміється:
"Не журися, птахо, не ламайтесь крила,
За Вкраїну вільну голови зложили. 

Щоб синіло небо, щоб жита дозріли,
Щоб дитячим сміхом всі двори дзвеніли,
Щоб ніколи більше не гриміли громи
Та за козаками не ридали дзвони. 

Помолітесь, люди, за живих у полі
І за тих, у кого вже скінчились долі.
А я повернуся вороном крилатим,
Щоб до скону світу вас оберігати!" 

Понеслися вітри та понад степами,
Застогнали гори, загули громами,
Піднялася птаха в небо чорнокрила,
Розлетілась  в друзки вся ворожа сила! 

Бо не буде нечисть землю цю топтати
Доки є на світі ворони крилаті,
Доки козаченьки нас оберігають,
Доки люди добрі їх не забувають!
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше