5. Письменник й політика.

   Агітація, виголошення промов та написання памфлетів - не найкраще середовище для  письменників. Вони вимагають забагато часу й зусиль і можуть бути краще виконані кимось іншим

   Ораторське мистецтво є грубішим за письменство, і захопитися ним, означає підмінити ЧЕСНІСТЬ ПЕРА хитрощами трибуни. Так само письменника не робить кращим засідання в комітетах та плекання в собі навичок головуючого.

    Інший наслідок надмірного захоплення політикою полягає в тому, що така діяльність веде до розчарування. Письменники занепадають духом через вульгарність політиків. Їм важко збагнути, що активісти й керівники руху можуть бути вузьколобими, заздрісними, честолюбними та невдячними, хоч їхня справа при цьому може залишатися фундаментально справедливою й правою.

   Їхні політичні судження часто є хибними, оскільки вони відмовляються зважати на повільний процес формування громадської думки; їх пригнічують особисті невдачі та нудить рутина. Песимізм і пораженство є їхньою професійною хворобою.

  Політики зі свого боку також бувають невдячними. Їхні улюблені види мистецтва — це легка музика чи розваги. Вони не люблять, щоб мистецтво було вимогливим та складним.

  Яким має бути все-таки політичний письменник?

   Сатирик.

    Це сатирична епоха, і серед численної читацької публіки сила митця, здатного розбудити сміх, ще ніколи не була такою великою. Висміювати ворогів свободи, і зображувати їх смішними - це обов’язок кожного, хто на це здатний.

  Аналітик.

  Звертати увагу на тенденції, викривати суперечності й допомагати своїм активнішим колегам, розвиваючи в них ясність мислення, глибину розуміння та здатність до відстороненого погляду.

  Ідеалізм та переосмислення.

  Сприяти утвердженню ідеалізму, без якого будь-який рух зазнає поразки. Працюючи над своїми серйозними творами, він ПОВИНЕН УНИКАТИ ПРОПАГАНДИ й не допускати, щоб у його текстах залишалися неосмислені, неперетравлені шматки політичного матеріалу.

  (Пряме перенесення політичних гасел у художній твір знижує рівень майстерності та змішує пропаганду з творчістю.)

   Його завдання - засвоювати досвід, який приносять йому інші люди. Переосмислювати.

.

   Проте, зрештою, хоч би якими були особисті інтереси письменника, хоч би якою людиною чи митцем він був, він мусить бути байдужим до всього, крім того, що є об’єктивною правдою.

  Політика стосується свободи творчості. На думку автора, можливість писати й вільно висловлюватися залежить також від того, яким шляхом рухається суспільство.

    Митець не повинен сліпо наслідувати політичний рух. Навіть якщо певна ідеологія здається дорогою в майбутнє, художник має складніший шлях: він не може просто підмінити мистецтво політичною програмою.

   Політична література небезпечна для письменника: вона має справу не просто зі словами, а зі словами, які впливають на життя людей. Це зброя, яку слід довіряти лише тим, хто вміє нею користуватися. Адже спалах войовничого запалу, породжений влучною фразою, може відправити трьох молодих людей на смерть до Іспанії, і автор нестиме відповідальність за їх загибель. Якщо люди взагалі мають якесь право, то це право знати, заради чого вони помирають.

   «Краще прожити годину левом, ніж ціле життя ягням» - цей вислів викарбуваний по всій Італії. Але що, коли той, кого підштовхують до боротьби, - саме ягня?

   І якщо ми озирнемося на політичну діяльність митців  - якою необхідною й виправданою вона могла здаватися свого часу, - то побачимо: тепер, коли той час минув, пам’ятають про неї далеко не завжди.

   Письменники, які відігравали найактивнішу політичну роль під час останньої війни, не обов’язково є найвідомішими. Золя також був політично активнішим за Флобера, Ламартін - за Бодлера. І правда полягає в тому, що вплив політичного досвіду на мистецтво письменника є непрямим.

   Не політична проза Мільтона виправдовує його політичне життя, а створений ним образ Сатани - його величні збіговиська в Пеклі. І це справедливо й сьогодні: письменникові, чий шлунок не здатний засвоїти гостру й їдку їжу сучасної політики, краще взагалі від неї відмовитися.