20 глава

*Марія

Я завмираю в нього на руках. Море шумить зовсім близько, але тепер цей звук глухий, ніби я пірнула під воду й ось-ось задихнуся від правди. Тією, яку я так довго хотіла почути.

— Що? — перепитую я так тихо, що ледве чую власний голос. Мої пальці ніжно ковзають по татуюванні на його шкірі. 

Він опускає мене на пісок, але рук не забирає. Його долоні тримають міцно, ніби він боїться, що я знову втечу — чи то в море, чи то з його життя.

— Це тату присвячене тобі, Марі. Завдяки тобі я полюбив теніс, памʼятаєш? — він заправляє пасмо волосся мені за вушко і я занурююся у спогади. Тоді, коли ми були звичайними дітьми, які любили проводити один з одним час. 

*12 років тому

Я сиділа на підвіконні милуючись гірляндами. Будинок Давиденків був вкритий ними від самого засніженого даху й аж до колон на вході. Мене вабив той великий пряник з мультфільму. Я чекала коли ми підемо в гості до Сашка, щоб роздивитися ближче цю фігуру, але вони вирішили перші до нас навідатися. Давиденко старший ніс на руках сина, а його мати — вишневий пиріг з якого йшла пара. 

— Мама! Сусіди йдуть в гості, — кричу я на весь дім. Вона сказала мені пильнувати за будинком Давиденків і коли вони вийдуть, то я маю повідомити мамі. 

— Дуже добре! — Вона забігає в кімнату й починає натягувати на мене червоні колготи. 

— Ну мам! Від них ноги чешуться. — Скільки разів просила її не вдягати їх, а вона ніколи не слухала. 

— Це не надовго. — Поверху гольфа вона одягає картату сукню й чіпає два бантики на моє темне кучеряве волосся. Помічаю, як у кутиках її очей зʼявляються сльози. — Ти така в мене гарна. — Від її слів я з гордістю посміхаюся і кручуся навколо своєї осі, аби пишна сукня здійнялася вгору. У ній я схожа на справжню принцесу. Таку ж, як приніс Миколай сьогодні вночі. Тільки от вона іграшкова, а я — справжня. 

— Можна я потім покажу Сашкові, що я знайшла під подушкою? — Мама схвально киває, цілуючи мене в маківку. Мені хотілося запитати чи можу я нафарбуватися її червоною помадою, але я знала, що вона не дозволить, тому зроблю це потім нишком, поки вона балакатиме з Інессою. 

На весь будинок гучно лунає дзвінок. Мама підхоплює мене і мчить сходами на перший поверх. Я заплющую очі зі страхом впасти. На першому поверсі тато вже відкриває двері сусідам. На ньому смішний вʼязаний светр з оленями та червона шапка з помпоном, яку подарувала йому мама. Вчора, коли він читав мені казку перед сном, батько зізнався, що терпіти не може цей светр, але вдягне його заради мами, що здалося мені вкрай милим вчинком. 

— Це тобі, Марічко. — Сашко соромʼязливо простягає мені солодкий подарунок. Я беру хлопця за руку й ми швидко біжимо у вітальню. Завалюємося на диван, а потім стрибаємо на ньому. — Тобі личить ця сукня! 

— Дякую, але без неї я ще красивіша, — випалюю я. Не знаю чому, але мама ляскає себе по лобі після почутого, а батько — сміється. Давиденків запрошують за стіл і починається моя улюблена частина свята. Нам з Сашком вмикають мультики, щоб ми сиділи тихіше й не заважали, але це не спрацьовує. 

Я прошу тата вибрати з салату мені перець, бо я терпіти його не можу, але він так поглинутий розмовою з гостями, що ігнорує мене. 

— Давай я допоможу. — Сашко кладе декілька ложок мого улюбленого салату в тарілку. Я нахиляюся до нього і прошу покласти більше чипсів. Після цього він перекладає весь перець на свою тарілку. 

— Спасибі. Я дам тобі пізніше погратися моїми новими іграшками. — Взагалі, я не люблю ділитися, але Сашко дуже добрий до мене, тому мені хочеться віддячити йому. Коли він обертається, то я помічаю, що замість переднього зуба у нього шматок вареної ковбаси. О Боже, звідти капає кров!

— Сашко зжер свій зуб! — чотири пари спантеличених очей переводять на нас погляд. Інесса підривається зі свого стільця, ледь не перічепляючи стіл. 

— Ні, не зʼїв, — відповідає той з повним робом, а потім випльовує на тарілку залишки салату. Серед вареної ковбаси та місива з овочів ми помічаємо білий зубчик. 

— Візьми його й поклади під подушку. Пізніше чарівна фея здійснить твоє бажання. — Той ховає його в кишеню, а потім Інесса веде його ополіскувати рота від крові. 

За столом стає трохи нудно, бо батьки говорять лише про хуртовину за вікном та проблеми на дорогах. Які ж вони зануди. Можна піти покататися на санках, пограти в сніжки чи зліпити сніговика, а вони лише сидять і їдять. Ліниві старикашки! Після кексиків ми з Сашком втікаємо з-за столу. Він зупиняється перед сходами, аби помилуватися нашою ялинкою. Від запаху хвої ми обоє скривляємося. 

— Не переживай. Я напшикала її маминими парфумами, щоб вона так сильно не смерділа. — В одній великій кулі видно наші обличчя. Тільки чомусь вони вдвічі більші й рожеві. — Ми тата декілька разів розмотували з дощику та гірлянди, поки прикрашали ялинку. Далі він хотів балончиком намалювати на вікні сніжинки, але щось пішло не так і фарба попала йому на лице, тому в нього очі неначе у вампіра. 

— Мій тато зламав санки, коли сів на них, але сказав мамі, що то я, аби вона не кричала. — Можу собі це уявити. 

— Як твій зуб? – цікавлюся я, поки ми підіймаємося сходинками. Не знаю чому, але кожного разу я подумки їх рахую. 

— Ти про який? Цей чи цей? — На місці ковбаси вже видніється невеличкий кінчик. Ого! 

Після цього Сашко дістає з кишені молочний зуб і простягає мені. 

— Покладеш собі під подушку. Хочу, щоб фея здійснила твоє бажання. — На радощах я міцно його обіймаю. Ніхто ніколи не віддавав мені свій зуб. 

— Класно! — Ми зупиняємося біля кімнати моїх батьків. Я смикаю за клямку і двері відчиняються. На столі лежить мамина косметичка. Як упустити такий шанс? 

— Нам можна туди заходити? — напружено запитує Сашко. 

— Ні, тому стій на шухері. — Він схвально киває, а після цього я швидко забігаю. Дістаю з коробки мамині нові лакові туфлі. Туди б дві мої ноги вмістилося, але кого це зупиняє. Уявляю себе тією самою моделлю з показу мод десь на секунд 5, поки не перечіпляюся через килим і падаю. Ховаю туфлі назад і дістаю помаду. Щедрим шаром наношу її на губи й вибігаю зі спальні батьків. — Вшиваймося звідси.